Відслуживши два роки київському “Арсеналові”, Сергій ОМЕЛЯНЧУК залишив Україну і здійснив один із найпомітніших трансферів нинішнього міжсезоння, підписавши контракт із чемпіоном Росії. Про минуле й майбутнє з білоруським легіонером московського “Локомотива” днями поговорив кореспондент “ПБ”.
— Сергію, чи з легким серцем розлучилися з “Арсеналом”?
— Принаймні без переживань і, роблячи по закінченні сезону вибір, сумнівами не мучився. Це був уже не той “Арсенал”, що при Грозному, який залишив тренерську посаду минулою весною, за п'ять турів до фінішу чемпіонату. 44-річний Олександр Баранов, що прийшов на зміну В'ячеславу Вікторовичу в червні, напередодні нинішньої першості, не мав досвіду роботи на вищому рівні й поступався Грозному в кваліфікації. Олександр Іванович, який свого часу пограв за харківський “Металіст” і московське “Динамо”, закінчив кар'єру футболіста у Фінляндії, після чого тренував там клуби нижчих дивізіонів і очолював одну з дитячо-юнацьких шкіл. Звідти й повернувся в Київ, де колись починав у дублі “Динамо”. Баранов прийняв “Арсенал” лише за два тижні до старту чемпіонату, не знаючи підопічних, їхніх можливостей і, напевно, взагалі розкладу сил в українському футболі, різних нюансів — їх же не видно з-за кордону. Тому й новому тренерові, й команді довелося дуже важко, особливо спочатку. Тим паче, “Арсенал” залишили багато ключових фігур: Кутарба, Аристархов, Монарьов, Шуховцев, Нагорняк, Наконечний... Між цими хлопцями було налагоджене взаєморозуміння, і всі разом ми демонстрували при Грозному добротний футбол. Рівноцінної ж заміни тим, хто пішов, не знайшлося, і склад виявився явно слабкішим. Зруйнувалися ігрові зв'язки, зникла дисципліна на полі... Треба було багато часу, щоб налагодити справи. Баранов у пошуках оптимального варіанту часто варіював тактичні схеми, тасував склад. І лише наприкінці першого кола з'явилася гра, почали перемагати. Та все одно...
— Кажіть уже до кінця...
— Створити такий колектив, який був при Грозному, коли рубалися, не жаліючи себе, один за одного, коли нашому командному духу можна було позаздрити, не вдалося. Тепер хлопці самі по собі, нерідко мучилися, а не грали, здобули очко — й задоволені... Загалом друга половина року видалася для мене важкою — як в ігровому, так і в психологічному плані. Не було того душевного комфорту, як колись...
— Як наслідок, ваші ігрові показники погіршилися. Якщо в минулому чемпіонаті забили 6 м'ячів і віддали 2 голевих паси, то в першій половині поточного сезону вразили ворота лише один раз і обійшлися взагалі без результативних передач. (Мабуть, журналіст "Прессбола" не бачив гри з "Динамо", коли чудовий діагональний пас Омелянчука відкрив Окодуву, і той вразив ворота — Прим. FCArsenal).
— Цьому є ще одне пояснення. Грозний використовував мене на позиції опорного хава, з якої я й забив більшість голів. А Баранов визначив мені постійне амплуа центрального захисника.
— А що за конфлікт виник у вас із головним тренером?
— У вересневому матчі в Донецьку проти “Шахтаря”, програному 0:3, за рахунку 0:2 у ворота господарів було призначено одинадцятиметровий. На установці перед грою Баранов назвав пенальтистом Мізіна. Вийшло, що я порушив тренерську вказівку, коли підійшов до “точки” замість Мізіна, який не заперечував. Пробив пенальті непогано, але Лаштувка вгадав і витягнув м'яч із самого нижнього кута. Після матчу Баранов не сказав мені ні слова, а на наступну гру з “Закарпаттям” несподівано не поставив в основу. І лише коли домашня гра з ужгородцями не заладилася, вирішив випустити мене на заміну — на останній хвилині першого тайму. Перед виходом на поле встиг висловити наставнику невдоволення: я тиждень готувався до матчу, а він мене проігнорував. Баранов у відповідь промовчав, але по закінченні матчу в нас відбулася розмова. Він сказав: “У цій команді приймаю рішення не я один. Є люди, що наполягли на твоєму невиході в основі...” Поступово наші взаємини нормалізувалися, однак гіркий осад у мене залишився...
— Три з п'яти матчів ви пропустили не з волі тренера.
— Схопив дискваліфікацію за вилучення вже на 9-й хвилині зустрічі в Сімферополі — арбітрові не сподобалось моє критичне зауваження. А потім сталася прикра травма в збірній. На останньому тренуванні перед вильотом в Італію в стику з партнером пошкодив тканини п'ятої фаланги правої ступні — там, де раніш був перелом. Чесно кажучи, травма турбує дотепер — це місце погано заліковується. Доктори говорять, що лише час допоможе видужати остаточно . А поки треба терпіти, тренуватися і грати через біль.
— Після першого кола “Арсенал” займає те ж місце, що й за підсумками минулого чемпіонату, — дев'яте. Як розцінювати цей результат?
— На мій погляд, як відносно невдалий. Правда, конкретної задачі напередодні нинішнього сезону перед командою ніхто не ставив. Баранову було доручено створити боєздатний колектив і в кожному матчі прагнути максимального результату. Хоча для преси керівництво задекларувало певну мету — п'яте місце. І на зборах після першого кола головний тренер зазначив, що в цілому задоволений сезоном, особливо його кінцівкою. Від п'ятого рядка в таблиці “Арсенал” відділяють лише три очка, й у новому році є всі шанси надолужити прогаяне.
— Але для цього в міжсезоння “Арсенал” має довкомплектуватися.
— Звісно. Питання тільки — ким? На справді класних, дорогих футболістів клуб грошей не має, тому доводиться задовольнятися середнячками. Але при цьому варто віддати належне мерії Києва, яка утримує “Арсенал”. Фінансова ситуація в команді стабільна, за рівнем зарплати футболістів вона входить у п'ятірку найбільш забезпечених клубів України.
— Вам пропонували продовжити контракт, термін якого спливає в останній день цього року...
— Проте я, не коливаючись, відмовився. Бо вже прийняв більш солідну і привабливу пропозицію.
— Якщо не секрет, як ви виявилися в московському “Локомотиві”?
— Цей клуб спостерігав за мною протягом півроку. А на жовтневий матч зі збірною Молдови в Мінськ приїздив Юрій Сьомін подивитися на живо, зокрема, й на мене. По закінченні чемпіонату Росії від “Локомотива” надійшла конкретна пропозиція, і я відповів згодою. Після цього Київ відвідали представники клубу. Ми обговорили всі умови і, оскільки в мене ще діяв договір з “Арсеналом”, уклали попередню угоду. А 4 січня, коли прибуду до своєї нової команди після відпустки, підпишу повноважний контракт за схемою “3+1”.
— Перш ніж дати добро “Локомотиву”, радилися з Гуренком?
— Так, і Сергій сказав, що на моєму місці обрав би саме цей клуб. Він дуже добре розповідав про тренерів, колектив і переконав мене прийняти позитивне рішення.
— Ви припускаєте, яке амплуа визначить вам Сьомін? Чи знаєте своїх конкурентів?
— Важко відповісти на обидва питання. Приїду в Москву, а там побачимо. Я ж-бо навчений грати на різних позиціях: і правим центральним захисником при побудові “чотири в лінію”, і на правому фланзі оборони, і опорним хавом. Нехай вирішує тренер, де мене можна використовувати з максимальною вигодою для команди. А конкуренції я не боюся — не звикати. Якби не вірив у власні сили, не підписував би контракт із “Локомотивом”, а вибрав слабшу команду. Головне для початку — добре попрацювати на зборах, влитися в колектив. І день-у-день завзято доводити своє право на місце в основі. Сподіваюся, мені це вдасться.