Володимир АНІКЄЄВ: “Багато чого в нас не вийшло”

Ром@ для www.fcarsenal.kiev.ua, 10 червня 2005

Сьогодні ми розповімо вам про з одного боку знайомого гравця, а з іншого ні. Про корінного киянина, який сім років грав за маріупольську команду, який в дитячому віці грав за одну команду з володарем Золотого м’яча. Як ви вже здогадались, ми розкажемо вам багато нового про Володимира Анікеєва, а точніше він сам вам розкаже.

Цікаві відомості

Амплуа: захисник
Перший тренер: Шпаков О.О.
Сімейний стан: одружений. Дружина — Тетяна. Син — Володимир (1 рік 4 місяці).
Номер футболки: 26.
Народився в Києві 16.2019.1976

— Володимире, де ти почав навчатись премудростям його величності футболу?

— З восьми років почав займатися в динамівській школі на Нивках. Першим тренером був Олександр Олександрович Шпаков.

— Хто з твоєї дитячої команди став професіональним футболістом?

— Насамперед це Шевченко, Костюк, Кернозенко, Гуменюк, Гололосов (виступав за „Чорноморець”, зараз завершив кар’єру — прим. автора), Сапкович (виступає за кордоном — прим. автора).

— Як вийшло так, що корінний киянин опинився в Маріуполі?

— Життя таке. В „Динамо” у мене не вийшло. І на той момент у мене великого вибору не було, тож одразу погодився на пропозицію Павлова виступати за „Металург” (зараз „Іллічівець” — прим. автора). Там і грав сім років.

— Які у тебе найяскравіші спогади про виступи за „Металург”?

— Саме в Маріуполі я зіграв свій перший матч у вищій лізі (до речі, проти „Динамо” — прим. автора). Там і забив свій перший м’яч. Здається „Таврії”, з пенальті, це був приблизно четвертий чемпіонат.

— Чи знаєш ти, що через декілька матчів перейдеш гросмейстерський рубіж у 200 матчів?

— Так, я знаю, але особисто підрахунків не веду, іноді дивлюсь про це в передматчевих програмках.

— Чому, бувши одним із лідерів „Іллічівця”, ти залишив цю команду?

— По-перше, мене завжди тягло додому (Київ — прим. автора). По-друге, у мене народився син і, як ви знаєте, екологія в Маріуполі не вражає. Я не кажу, що в Києві ідеально, але все ж таки. Також за сім років хотілось щось змінити.

— З кимось з гравців „Іллічівця” підтримуєш зв’язки?

— Так. От коли Мальцев у Києві, ми разом збираємось. Також товаришую з Сахаровим Костянтином.

— Як проводиш дозвілля?

— Весь вільний час я присвячую сім’ї.

— Чи можеш ти підвести невеликі підсумки поточного чемпіонату. Що у тебе вийшло і навпаки?

— У команди в чотирнадцятому чемпіонаті багато чого не вийшло. Нам була поставлена ціль не виступити гірше, ніж найкращий результат „Арсеналу” (5 місце — прим. автора). А ми боролись у другому колі в цілому за виживання. Я гадаю, нам просто треба зігратись. А у мене особисто також багато чого не вийшло, і я працюю над цим, інша справа — не все виходить.

— Коли ти повернувся до Києва, головним тренером був В’ячеслав Грозний, зараз — Олександр Баранов. Хто з них, на твою думку, має вищий потенціал?

— Якщо чесно, то з Грозним я толком і не попрацював. Пів року я з ним працював, але з цього часу три місяці лікувався. У мене була травма (перелом пальця — прим. автора). Я знаю, що Грозний гарний тренер, але попрацювати з ним по-справжньому мені не вдалось. А з талантом тренера Баранова я зараз тільки знайомлюсь.

— Що вважаєш своїм найкращим досягненням в футболі?

— Четверте місце в чемпіонаті України з „Металургом”. Вище я поки що не стрибав. Хотілося б якісь медалі виграти з „Арсеналом”, але це вже в наступному чемпіонаті.

— Нещодавно твій одноклубник Івіца Пирич заявив, що „Арсеналу” до снаги виграти Кубок України. Яка твоя думка?

— Чому б і не виграти. Адже на перших стадіях Кубку переможця визначає одна гра, а це лотерея.

— Я згоден. В цьому році ви вилетіли з Кубку у грі з „Нивою” по пенальті...

— Так. Пенальті — це лотерея. Можна грати навіть з „Динамо”, десь підфартить і за одну гру можна пройти команду.

— Якщо мене не підводить пам’ять, свій пенальті ти реалізував?

— Так.

— На які місця ти розраховуєш у наступному чемпіонаті?

— Якщо виконаємо все, що задумав головний тренер, то будемо боротись за призові місця.

— Чи маєш ти хобі?

— Весь мій вільний час іде на спілкування з сином, дружиною. Але я завжди любив затишні авто та красиві годинники.

— З ким товаришуєш в команді?

— З усіма. Але найбільше з моїм сусідом по кімнаті Андрієм Рябих.

— Кого ти на полі розумієш із пів слова?

— Справа в тому, що ми ще не зігрались. Постійно змінюється склад. Ми ще не сказали останнього слова.

— Чи дивився ти матч національної збірної України проти Греції? Твоє бачення гри?

— На мій погляд, видовища в цій грі не було. Але в таких матчах на перший план виходить результат. Україна відверто грала на нічию, задача була просто не програти. А вийшло, що спіймали греків не контратаці і здобули перемогу.

— Наступним суперником „Арсеналу” буде бориспільський „Борисфен”. Що скажеш про цю команду.

— Багато шелесту вони наробили, обігравши лідерів. Для нас зараз кожна команда сильна. Ми вже вирішили свою задачу прописки в вищій лізі. Тож будем виходити з гарним настроєм і перемагати.