— Відстояти нічию на "Олімпійському" не дали змоги помилки в обороні. Але життя на цьому не закінчується. Боротимемося до кінця у кожному поєдинку.
— Чого саме не вистачило у командних діях "Таврії", щоб поїхати зі столиці із щитом?
— Якщо ми не будемо частіше турбувати воротарів суперника і, як наслідок, збільшувати свій голевий доробок, то нам і надалі буде надто важко відбиватися від атак суперників усі дев'яносто хвилин.
Сергій НАГОРНЯК:
— Сімферопольці абсолютно нічим не здивували. Вони з перших хвилин побудували гру, сподіваючись лише на міцність своїх оборонних редутів. В атакувальних діях приїжджі футболісти взагалі нічим не проявили себе. Зовсім і інший футбол намагалися грати ми. Ви могли побачити декілька непоганих атак у виконанні канонірів. Як наслідок, наша тотальна перевага ледь не перетворилася у матеріальну. Однак досить тривалий час "Таврії" відверто щастило — ми "розстріляли" майже всі стійки і поперечини обох воріт. Проте, врешті-решт, зуміли, проявивши волю до перемоги, дотиснути гостей. Своєю грою ми заслуговували на позитивний підсумок і досягли саме того результату, який і прагнули здобути.
— У другій половині зустрічі командна гра канонірів зазнала разючих змін. З чим це було пов'язано?
— У першому таймі ми намагалися комбінувати, проте до завершального удару справа часто-густо не доходила. Під час перерви тренер попросив нас заграти дещо агресивніше у наступі. Практично з перших хвилин ми і почали діяти у силовій манері.
— На вашому обличчі — ушкодження (рана на переніссі. — Прим. авт.). Це — наслідок жорсткої боротьби?
— Це сталося після одного із зіткнень. Цілком ігровий момент: мене зачепили ліктем, а суддя цього не помітив, хоча ні в чому не звинувачую опонента — від зробив це ненавмисне.
Максим АРИСТАРХОВ:
— І дотепер не можу отямитися від почуття виконаного обов'язку. Ще й в ендшпілі поєдинку. Звісно, я дуже задоволений тим, що зміг забити такий потрібний м'яч для своєї команди. До цього моменту я не знаю, що відбувалося. Проте інколи подібне трапляється з форвардами — не йде м'яч у "рамку" і все тут. Я вже ходив до церкви, однак злий рок і не думав відступати. Навіть сьогодні після удару головою м'яч зустрівся з поперечиною. У мене було безліч моментів, коли здавалося, що "шкіряному" діватися нікуди, проте він вперто йшов повз ворота, чи потрапляв у каркас. Мені важко пояснити все це. Відтак вдався до народних засобів — пішов до церкви. Причому побував у храмах і в себе вдома, в Калузі, і тут — у Києві. Залишався, напевно, ще один шанс — завітати до Києво-Печерської лаври, як це зробив мій батько.
— Що ж, вітаю тебе з дебютним результативним ударом на українських смарагдових полях! А як до твого успіху поставилися партнери?
— Хлопці дуже тепло привітали і говорили слова вдячності за те, що виручив усю команду і зміг принести жадану перемогу. Тепер, гадаю, все стало до ладу.
— Сімферопольці абсолютно нічим не здивували. Вони з перших хвилин побудували гру, сподіваючись лише на міцність своїх оборонних редутів. В атакувальних діях приїжджі футболісти взагалі нічим не проявили себе. Зовсім і інший футбол намагалися грати ми. Ви могли побачити декілька непоганих атак у виконанні канонірів. Як наслідок, наша тотальна перевага ледь не перетворилася у матеріальну. Однак досить тривалий час "Таврії" відверто щастило — ми "розстріляли" майже всі стійки і поперечини обох воріт. Проте, врешті-решт, зуміли, проявивши волю до перемоги, дотиснути гостей. Своєю грою ми заслуговували на позитивний підсумок і досягли саме того результату, який і прагнули здобути.
— І дотепер не можу отямитися від почуття виконаного обов'язку. Ще й в ендшпілі поєдинку. Звісно, я дуже задоволений тим, що зміг забити такий потрібний м'яч для своєї команди. До цього моменту я не знаю, що відбувалося. Проте інколи подібне трапляється з форвардами — не йде м'яч у "рамку" і все тут. Я вже ходив до церкви, однак злий рок і не думав відступати. Навіть сьогодні після удару головою м'яч зустрівся з поперечиною. У мене було безліч моментів, коли здавалося, що "шкіряному" діватися нікуди, проте він вперто йшов повз ворота, чи потрапляв у каркас. Мені важко пояснити все це. Відтак вдався до народних засобів — пішов до церкви. Причому побував у храмах і в себе вдома, в Калузі, і тут — у Києві. Залишався, напевно, ще один шанс — завітати до Києво-Печерської лаври, як це зробив мій батько.