На таку впевнену перемогу київського муніципального клубу, мабуть, не очікував ніхто. Навіть пропустивши першими, гравці “Арсеналу” не знітилися й змогли перехопити ініціативу. І головним заводієм став Костянтин Бабич — колишній гравець “Іллічівця”, в складі якого він провів шість років.
— Які відчуття після матчу? Усе ж таки, грав проти колишньої своєї команди...
— Майже шість років, які я провів у Маріуполі, звичайно, безслідно не минули. Я вже грав проти “Іллічівця”, коли ми програли на виїзді 1:2. У Києві ж хотілося переграти його.
— Чи підтримуєш зараз зв’язок із колишнім тренером — Миколою Павловим?
— Щоб телефонувати один одному, так ні. А коли зустрінемося — тиснемо руки, розпитуємо про стан справ, як це було на нещодавній зустрічі “Іллічівця” в Борисполі.
— Чи залишилися в Маріуполі футболісти, з якими тобі доводилося грати в одній команді?
— Так. Це Мальцев, Єсін, Краснопьоров.
— І як загалом було грати проти них?
— Назагал ми зустрічаємося “по різні боки барикади” не вперше. Проти того ж Мальцева я вже грав, коли він виступав за ЦСКА.
— Чим пояснити таку нестабільність команди: то нічия проти “Закарпаття”, то розгром учасника єврокубків?
— Я навіть не знаю, чим це можна пояснити. Цього разу нас “прорвало”. Відступати нам немає куди, і налаштовувалися на перемогу. Та що говорити лише про цю зустріч — ми завжди налаштовані на перемогу. А Маріуполь став своєрідним подразником. Команда досить високого рівня.
— Можеш розповісти детальніше про забитий м’яч?
— У голову просто влучили (сміється).
— Який був настрій після того, як Нікітін відбив твій непоганий удар?
— Там був гострий кут, і я буквально влучив у воротаря. Добре, що аут розіграли доволі швидко і, що найголовніше, несподівано для оборони суперника. Окодува навісив, а мені залишалося завдати удару повз Нікітіна.
— Вдалося знайти спільну мову із іноземними партнерами по атаці — Ковальчиком та Окодувою?
— Так, звичайно. Я в команді вже майже рік, та й вони далеко не новачки.
— А мовного бар’єру немає?
— Ні. Вони в команді вже як свої: все розуміють, виконують завдання.
— Ти ще встиг пограти під керівництвом В’ячеслава Грозного. Чи бачиш якусь різницю між тренерським процесом колиш-нього та нинішнього наставників?
— Кожен тренер має своє сприйняття гри, тому порівнювати їхні тренування не можна. Та й не потрібно.