У другому колі київський "Арсенал" не здобув жодної перемоги й лише два матчі звів унічию. Разом із земляками з "Оболоні" каноніри мають найгірші показники у весняній частині турніру. Щоб з'ясувати причини невдач муніципальної команди, наш кореспондент вирушив на тренування "Арсеналу", де поговорив з його наставником Олександром Барановим.
— Олександре Івановичу, що ж насправді коїться з "Арсеналом"?
— Можу сказати, що в плані фізичної підготовки хлопці готові набагато краще, ніж восени. Це підтверджують тестування, які ми регулярно проводимо. У нас шкутильгає реалізація голевих моментів, маємо великий відсоток браку. Гадаю, хлопцям бракує вогника в очах, якщо хочете — віри й зарядженості на результат, якого ми прагнемо. Причини треба шукати в царині психології, адже з кожною невдачею проблеми поглиблюються.
— "Закарпаттю" поступилися не по ділу?
— Перед нами в кожному матчі ставиться одна задача — перемогти, і "Закарпаття" не виняток. Грали в три захисники. Прагнули підсилити атаку — всі, зрештою, були націлені на ворота суперника. Не вийшло, бо діяли не в три захисники, як не один раз було повторено на установці, а в "півтора". Тили оголялися, футболісти з витріщеними очима неслися вперед забивати. А грати ж треба з головою! Одна невдача призвела до того, що вже в дебюті зустрічі ми пропустили гострий контрвипад ужгородців. Через неузгодженість у захисті — пропущений м'яч. Знічев'я всією командою побігли вперед, хоча часу на те, щоб відігратися, було вдосталь.
Потім історія повторилася. А 2:0 — це вже, звісно, істотна перевага. Ми вдалися до героїчних спроб відігратися, притиснули господарів до їхніх воріт, подали масу кутових і створили при цьому голеві моменти. Грали на перемогу, адже "Арсенал" завжди націлюють на перемогу, про нічию ніхто не згадує. Це заважає футболістам, на мій погляд, домогтися успіху — вони сковані у своїх діях, закріпачені, так би мовити.
— На післяматчевій прес-конференції ваш асистент Ігор Бабінчук сказав, що за такої гри немає рації їхати на матчі до іншого міста. Що він мав на увазі?
— Ігор Дмитрович хотів сказати, що команда рівня "Арсеналу" не повинна грати так безвідповідально в обороні. В атаці ми, на мій погляд, зіграли вдало, інша справа — не вдалося "відкоркувати" ворота суперника. Про причини я вже казав, не хотів би повторюватись.
— Футбол, як відомо, помилок не вибачає...
— Цілком слушно. Гадаю, нам не слід було гнатися за "слоном" — варто було налагодити, стабілізувати гру і потім поступово поповнювати очковий багаж: спершу одне очко, а там, дивись, уже три взяли б.
— На ваш погляд — краще менше, та краще?
— Саме так. Не варто гнатися в істериці невідомо за чим. Тверезо оцінивши ситуацію, треба в усьому розібратися, озирнутися навколо, побачити, якими ресурсами та можливостями володіємо, і з огляду на це робити відповідні висновки.
— У такій ситуації чи не шкодуєте ви про відхід у московський "Локомотив" після першого кола універсального захисника Сергія Омелянчука і про те, що не здійснили жодного придбання на трансферному ринку?
— Почну з Омелянчука. Без його участі ми взяли 10 очок, із ним переважно зазнавали невдач. Висновки робіть самі. Щодо придбань, то ми дійсно відмовилися від покупок, вірили в силу та можливості наших футболістів, вважаючи, що й вони здатні вирішувати поставлені задачі.
— Чи потрібна сьогоднішньому "Арсеналові" свіжа кров? Гравці з палаючими очима?
— Такі хлопці потрібні передусім українському футболу. Загалом є дві категорії людей. Одні безтямно віддані своїй справі. Їх поза очі називають ненормальними, схибнутими. Вони готові без матеріальної винагороди, в далеких від ідеальних умовах добре виконувати свою працю. І є цілковито інший тип людей, котрі звикли працювати лише під батогом або за пряник. Якщо немає здорової конкуренції, страху втратити місце в основі, футболісти знижують вимоги до себе, якщо вам завгодно — втрачають "високу ноту футболу". Таких людей потрібно весь час штовхати вперед, змушувати працювати, або — пардон за порівняння — як перед віслюком, нести морковку.
В нас, на жаль, сьогодні немає серйозної конкуренції, яка б підштовхувала гравців. Через низку причин провідні виконавці вибули з ладу, відповідно, утворилися ніші, які майже немає ким заповнити. Молодь із дубля ще не готова грати на такому рівні. Цілком природно, що багато хто з футболістів знизив до себе вимоги, і, як видно з окремих матчів, голи в наші ворота забивалися при повному потуранні захисників.
— Хто у вас грає без необхідності застосовувати батіг чи пряник?
— Час від часу кожний з футболістів демонструє належний рівень. А професійне ставлення до справи виокремив би в Сергія Мізіна, котрий недарма носить пов'язку капітана. Його можна випустити на поле з 15-ої хвилини, в перерві чи зі стартовим свистком арбітра, ставлення до гри —однаково професійне. Він грає навіть не на 100 відсотків, а на всі 110 і при цьому ніколи не ображається, якщо його, скажімо, заміниш у середині матчу. Удвічі приємно, що очі в цього 32-річного півзахисника, який чимало побачив на своєму віку, завжди горять. По полю він гасає, як очманілий і робить усе усвідомлено, не спонтанно.
— У вас не закрадалася думка, що команда може вас, перепрошую за прямоту, "плавити"?
— Плавити? Не думаю. В житті, звісно, буває всяке, але такої думки в мене не виникало. Ані після першої поразки в Полтаві від "Ворскли" з рахунком 0:3, ані після суботньої невдачі в Ужгороді. Я ставлюся до них чесно.
— А вони до вас?
— Не сумніваюся — так само.
— У зустрічі з "Закарпаттям" уперше у формі канонірів з'явився ваш син Іван. Як оцінюєте його дебют?
— Скільки вже не забивають наші нападники в чужих стінах — 500 хвилин? ("467" — підказую. — Прим. Ю.С.) Якщо, приміром, їх замінити іншим виконавцем, нехай навіть із дубля, гірше в жодному разі не стане. За результатами тестування Ваня входить у шістку найкращих, а за фізичними параметрами — десь третій. Йому, можливо, бракує досвіду, можливо, програє у швидкості мислення іншим, більш досвідченим футболістам — але для того, щоб прогресувала молодь, зокрема й він, я вирішив надати хлопцеві шанс. На превеликий жаль, Ваня — єдиний з дубля, кого взимку брали на збори, хто "залишився живим". У Мостового запалення легенів, Карін травмований, Гітченко має проблеми з паховими кільцями.
Випустив його не тому, що він мій син, а у сподіванні переломити перебіг матчу, що він зможе зачепитися за м'яч, поборотися на "другому поверсі", пошматувати оборону суперника. На жаль, не вийшло...
— Байрашевського ви, як і раніше, вважаєте першим номером?
— А чому ні? Роман зараз упевнено проводить матчі, декілька ігор відстояв "на нуль", і до нього, за великим рахунком, немає претензій.
— Чи правда, що розлучилися з Пестряковим?
— Свята правда. Прийшовши минулої осені до "Арсеналу", Олег пообіцяв виконувати невеликий обсяг роботи, але при цьому якісно. Насправді ж... То він хворів, то травмований, то ще щось. Зрештою запустив себе до такої міри, що, ледве з'явився на полі у грі з "Волинню", неозброєним оком стало видно: "пливе" чоловік, виявився цілком непідготовленим. Тому й вирішили розірвати з ним стосунки.
— Чи тяжіє над вами та обставина, що вже 19 ігор "Арсенал" не може перемогти в гостях?
— Звичайно. Дамокловим мечем над командою висить задача будь-що виграти — вдома, на виїзді — без різниці. Нам потрібні очки. А їх, на жаль, немає.
— Чи не треба якось струсонути команду?
— Може, це й не завадило б. А може, все утрясеться своїм шляхом. Час покаже. З іншого боку, яким чином ви пропонуєте "струсонути"? Піти всією командою напитися, чи вирушити в круїз, чи як? Ми старанно працюємо на тренуваннях, шліфуємо майстерність, прагнемо викорінювати помилки, яких припустилися в попередніх зустрічах. Не можна наступати на ті самі граблі в майбутньому.
— Попри невдачі, керівництво клубу вам надалі довіряє?
— Керівники "Арсеналу", без сумнівів, не задоволені виступом команди у весняній стадії чемпіонату. З нашого боку до них немає претензій — все, що обіцяно, виконується вчасно.
— Всі ваші думки зараз, не сумніваюся, зайняті найближчим матчем із "Шахтарем". Після осінньої поразки в Донецьку з рахунком 0:3 ви напевно мрієте про реванш. Проте навряд чи ризикнете зіграти у відкритий футбол із гірниками. Чи не боїтеся, в разі вдалого для вас підсумку, бути розкритикованим наставником гірників Мірчею Луческу за те, що сповідуєте закритий футбол, про який казав Йожеф Сабо?
— Не боюся. Критика — найкраща похвала. Отже, я працюю, чогось добиваюся. А Сабо, до речі, підчас матчу весь час мене ображав, піддаючи сумніву мою сексуальну орієнтацію. Я щиро шкодую, що Йожеф Йожефович не сприймає аналізу гри, адже "Арсенал" зовсім не грає в захисний футбол. І якщо нам не вдається атакувати, то це заслуга суперника, що не дозволив нам зіграти у свою гру. Загалом, я вважаю, що зустріч із "Динамо" як така нам не вдалася, оскільки контратаки, про які йшлося на установці, не пройшли. А взагалі кожний тренер має коментувати дії своєї команди й поменше шукати власних проблем у чужому городі.
— Тобто ви вважаєте, що кожна тактика має право на життя?
— Будь-яка тактика, що приносить результат. Це аксіома.