Його зростання, як хлопчика та юнака, у динамівській футбольній школі пройшло на очах автора цих рядків. Височенький і незграбний хлопчина, попри свої вади, дуже прагнув стати футболістом, відповідально ставився до тренувань та ігор. І таки досяг свого — узяли до дубля київського "Динамо"! Бо тоді (у 70-ті роки) у дублі грали умілі й обдаровані спортсмени. Грав Олександр й у "основі" кілька років, але без особливого успіху. Потім відгукнувся на запрошення із Харкова, де збирали команду непересічних майстрів. Під орудою Євгена Лемешка виграв із "Металістом" Кубок СРСР та став майстром спорту.
Мав у дитинстві прізвисько "Бяша" — був ввічливим і вихованим хлопчиком і майже відмінно вчився у школі. Після закінчення вступив до інженерно-будівельного інституту (це ще граючи у юнацькій команді "Динамо"), де й познайомився із теперішнім заступником міського голови Валерієм Борисовим.
Виступи за "Металіст" обірвалися різко й несподівано… Під час одного з тренувань Лемешко зауважив гравцеві у "образливій формі". Олександр, ні слова не кажучи, стяг із себе мокру футболку, віддав адміністратору, переодягся і, взявши спортивну торбу, поїхав на вокзал, а далі — на Київ, до мами й тата. Яких тільки "посильних і послів" не відправляли до Києва, умовляти: й адміністратора Романа Шподарунка, й замдиректора заводу — усе було марно.
Опинився взимку у московському "Динамо", де кілька років "посилював" склад. "Догравав" у країні лижварів, ковзанярів і Діда Мороза — Фінляндії, де люди спокійні й розважливі та нікого не ображають і все мають — їжу, одяг, добрі платню чи пенсії, а поліцаї мають юридичну освіту. І ось, покинувши усе це, — колишній киянин їде до киян-уболівальників, утримати столичний "Арсенал" у вищій лізі.
Не знаю, чи вдасться майже двометровому Олександру Баранову досягти майстерності й тренерських висот Євгена Лемешка, але те, що він цінує й уміє відстояти людську гідність, — це дипломований інженер-будівельник довів ще замолоду! У Фінляндії досі Баранов керував дитячо-юнацькою футбольною школою, а сьогодні має прилетіти на батьківщину. Суботнього ранку його познайомлять із гравцями "Арсеналу" у кемпінгу "Пролісок", і доведеться Олександрові застосовувати знання не математики чи опору матеріалів, а психології, фізіології й моралі.
Його зростання, як хлопчика та юнака, у динамівській футбольній школі пройшло на очах автора цих рядків. Височенький і незграбний хлопчина, попри свої вади, дуже прагнув стати футболістом, відповідально ставився до тренувань та ігор. І таки досяг свого — узяли до дубля київського "Динамо"! Бо тоді (у 70-ті роки) у дублі грали умілі й обдаровані спортсмени. Грав Олександр й у "основі" кілька років, але без особливого успіху. Потім відгукнувся на запрошення із Харкова, де збирали команду непересічних майстрів. Під орудою Євгена Лемешка виграв із "Металістом" Кубок СРСР та став майстром спорту.