Мирко БУНЄВЧЕВИЧ: “ВІДМОВИВ БЛАЖЕВИЧУ І НЕ ШКОДУЮ”

Український футбол, 29 березня 2005

Ставити високі завдання неможливо без високо кваліфікованих виконавців. Це — одна з аксіом футболу. Дотримуючись вищезазначеної істини, київський “Арсенал” рік тому посилився сербським легіонером Мирко Бунєвчевичем, який одразу завоював собі місце в основному складі команди. І лише два останніх матчі київських канонірів 27-річний оборонець розпочинав на лаві запасних, ставши заручником обраної наставником тактики на звітні зустрічі. У недавньому київському “дербі” проти чемпіона України молодший брат оборонця лондонського “Тоттенхема” Горана Бунєвчевича, вийшовши на заміну, допоміг “Арсеналу” втримати нічийний рахунок у важкому матчі. Грати у подібних зустрічах Бунєвчевичу не звикати, адже за плечима у нього солідний ігровий досвід, який проявляється в його універсалізмі — зіграти Мирко може на позиції як лівого оборонця, так і опорного півоборонця.

Приємне враження справляє не лише поведінка футболіста на полі, а й поза смарагдовим майданчиком. Під час спілкування з людьми Мирко випромінює непідробну привітність, щирість та здорове почуття гумору. Погодившись поспілкуватися з кореспондентами “УФ” одразу після тренування, Мирко пожертвував дорогоцінним часом, який міг би провести з сім’єю, адже наступного ранку разом із командою вилетів до Туреччини на короткотривалий збір перед виїзним матчем проти “Іллічівця”.

Мирко БУНЄВЧЕВИЧ
Народився 5 лютого 1978 року в Сербії та Чорногорії.
Зріст — 185 см, вага — 78 кг.
Оборонець/півоборонець.
В “Арсеналі” з 2004 року.
Виступав за команди: “Гайдук” (Спліт, Хорватія), “Рад” (Сербія та Чорногорія), “Црвена Звєзда” (Сербія та Чорногорія).
Досягнення: дворазовий чемпіон Сербії та Чорногорії (2000, 2001) та володар Кубка країни (2000).

“ПОТРІБНО ПЕРЕРВАТИ СЕРІЮ НЕВДАЛИХ ПОЄДИНКІВ НА ВИЇЗДІ”

— Мирко, у чому, на твій погляд, причини не зовсім вдалого старту “Арсеналу” в другому колі чемпіонату?

— Причини, мабуть, потрібно шукати у собі: десь не допрацювали, не пощастило. Я не можу сказати, що ми поступалися за грою. Принаймні, у Києві проти дніпропетровського “Дніпра” ми могли брати очки, те саме й у Донецьку. “Арсенал” дуже непогано провів збори, команда, вважаю, була готовою до старту другого кола, але так сталося, що розпочинати його (друге коло) довелося з трьох поспіль поразок. У Туреччині ми готувалися на хороших полях за нормальної температури, а приїхали в Донецьк на перший матч — мінус десять градусів, поле замерзле. У Києві ви самі бачили, за яких умов довелося грати. На останніх хвилинах проти “Дніпра” отримали пенальті у свої ворота, якого, на мій погляд, не було.

— На київське “дербі” ви у цій ситуації налаштовувались як на останній бій?

— За великим рахунком, якось особливо налаштовувати команду на поєдинок тренерському штабу не було сенсу. Усі чудово розуміли, що знову програвати ми просто не маємо права. Поєдинок із “Динамо” показав, що ми можемо грати проти сильних суперників і демонструвати при цьому непоганий футбол. Вважаю, очко, яке ми здобули проти чемпіонів, важко переоцінити, перш за все, у психологічному плані. Тепер ми маємо демонструвати свій футбол, який приноситиме очки.

— Забирати очки в “Динамо”, схоже, для канонірів стає доброю традицією. Як ти вважаєш, чи є перспектива у київського “дербі”?

— Гадаю, поєдинки “Арсеналу” проти “Динамо” завжди будуть цікавими та принциповими. У першому колі ми могли здобути троє очок, але на останніх хвилинах динамівцям вдалося відігратися. Щодо останнього “дербі”, то “Динамо” очки потрібні були не менше, ніж нам. Після вильоту з Кубка УЄФА всі сили динамівці сконцентрували на чемпіонаті України, але все ж таки ми зуміли вдруге за цей сезон зіграти внічию проти учасника Ліги чемпіонів та Кубка УЄФА.

— У перших поєдинках “Арсенал” зіграв з усіма лідерами першості, за винятком “Шахтаря”. Далі буде легше...

— Наступний поєдинок у Маріуполі також буде непростим. На виїзді завжди дуже важко грати, а проти такої команди — тим більше. У “Іллічівця” дуже сильна лінія півоборони, спроможна нав’язати будь-якому суперникові свою гру. Нам треба перервати невдалу для нас серію поєдинків на виїзді, де ми не виграємо вже досить тривалий час. Хоча зробити це буде дуже непросто.

— Як “Арсенал” заповнюватиме вікно у чемпіонаті, яке виникло через поєдинки збірних команд у відбірковому турнірі на чемпіонат світу-2006?

— Уже завтра вранці (розмова відбулася ще минулого тижня. — Прим. авт.) вирушаємо на десятиденний навчально-тренувальний збір до Анталії.

— Знову в “Кремль”?

— Ні, цього разу в інше місце. Там зараз немає вільних місць. У Туреччині, швидше за все, проведемо один тренувальний матч і звідти чартером вирушимо на поєдинок чемпіонату в Маріуполь.

— Які завдання на друге коло ставить перед командою керівництво?

— Вважаю, нам цілком реально посісти 5-6-е місце за підсумками чемпіонату. Принаймні, на такі місця нас скеровує керівництво клубу. Робитимемо для цього все від нас залежне. А ось наступного сезону можна буде думати і про серйозніші завдання.

“МЕНІ НЕ ЗВИКАТИ ГРАТИ НА РІЗНИХ ПОЗИЦІЯХ”

— У поєдинках весняної стадії змагань Олександр Баранов дає тобі грати лише в другому таймі, випускаючи на заміну. Як ти оцінюєш свій фізичний стан і чим можеш пояснити такі рішення головного тренера?

— Визначати стартовий склад команди — прерогатива головного тренера. Особисто я готовий грати з перших хвилин, мій фізичний стан на належному рівні. Перед поєдинком із “Динамо” тренер сказав, що з перших хвилин вийде інший. Я з повагою ставлюся до рішення тренера. У нас досить серйозна конкуренція за місце в складі, йому є з кого вибирати. Гадаю, місце в стартовому складі нікуди від мене не дінеться. Потрібно викладатися на тренуваннях, і тренер обов’язково надасть шанс проявити себе з перших хвилин. Головне, щоб футболіст був корисним для своєї команди.

— На що найбільше звертає увагу Олександр Баранов на тренуваннях? Наскільки з ним легко порозумітися?

— Ніяких проблем у спілкуванні з тренером не виникає. З ним можна поговорити, коли це потрібно. Олександр Іванович — сучасний тренер. Він повернувся з Фінляндії і, як на мене, поступово прилаштовується до українського чемпіонату. В “Арсеналі” рівною мірою увага приділяється як фізичним навантаженням на футбольному полі, так і поза ним — постійно працюємо над тактичним удосконаленням. Звичайно, фізичній підготовці більше часу відводиться на тренувальних зборах, де закладається фундамент на цілий сезон, але, крім того, ми постійно займаємося у тренажерному залі. Після поєдинку обов’язково розбираємо гру, тренер повідомляє, скільки у кого було браку, робиться тактико-технічний аналіз.

— А якщо порівняти Баранова із попереднім керманичем команди — Грозним?

— У кожного своя концепція, своє бачення футболу. Грозний — експресивніший.

— За керівництва Грозного ти діяв у центрі оборони, Баранов натомість використовує тебе переважно як опорного півоборонця. Із цим проблем не виникає?

— Ні, все нормально. Мені не звикати грати на різних позиціях. Це навіть добре — сучасний гравець має бути універсалом.

— Повертаючись до початку розмови щодо київського “дербі”. У Сербії тобі доводилося брати участь у бєлградському. Звичайно, порівняти їх важко, але все-таки...

— Бєлградське “дербі” між “Црвеною Звєздою” та “Партизаном” за пристрастю і напруженням можна порівняти з протистоянням “Динамо” та “Шахтаря”. Увесь Бєлград живе футболом, коли зустрічаються двоє непримиримих суперників. Стадіон не може вмістити і половини бажаючих переглянути “дербі”.

“У КИЄВІ КОМФОРТНО НЕ ЛИШЕ МЕНІ, АЛЕ Й СІМ’Ї”

— Переглядаючи твою анкету перед інтерв’ю, помітили,.. що першим твоїм клубом був хорватський “Хайдук” із Спліта.

— Там я розпочинав займатися футболом у дитячій секції. Ми жили в Спліті, і коли мені виповнилося десять років, мене відвели у футбольну секцію. Там я займався шість років і перейшов до загребського “Динамо”, але в Загребі довго не затримався — розпочалася війна, виникли проблеми і довелося переїхати до Сербії. Там я вже підписав перший професійний контракт із клубом вищого дивізіону “Рад”, а за три роки перейшов у “Црвену Звєзду”, якій на той час не було рівних у Сербії. Звідти до словенської “Мури” мене запрошував Чиро Блажевич (серби називають “хитрого лиса” Мирослава Блажевича — Чиро. — Прим. авт.). Але також побував на перегляді у Грозного в Туреччині і обрав “Арсенал”. Зараз не шкодую, що вирішив продовжити кар’єру в Києві.

— У столиці України ти встиг побувати раніше, ніж підписав контракт із канонірами?..

— До Києва я приїжджав із “Црвеною Звєздою”, коли ми грали проти “Динамо” у кваліфікації Ліги чемпіонів. Ми зіграли 0:0 у Києві та 1:1 — у Бєлграді. Я тоді був у запасі. Узагалі, “Црвена Звєзда” на той час була на ходу, але все ж пропустила “Динамо” у груповий турнір Ліги чемпіонів. А тренером, як ви знаєте, був у недалекому минулому тренер донецького “Металурга” Славолюб Муслин. Після цього ми непогано виступили у Кубку УЄФА.

— Виходить, що ти перейшов з команди, яка постійно виступає в єврокубках, до клубу, який такими досягненнями похвалитися поки що не може...

— Мені тут запропонували досить непоганий контракт. В Україні набагато більші кошти вкладають у футбол, ніж у Сербії. Саме тому переважна більшість сербських футболістів, засвітившись на батьківщині, прагне перейти до сильніших і багатших чемпіонатів, і Україна в цьому плані не є винятком. Київ — прекрасне місто, нагадує Бєлград, тут комфортно не лише мені, а й моїй родині, тому я недавно продовжив термін дії контракту з “Арсеналом” ще на два роки.

— Коли ти востаннє спілкувався з Муслином? Він якось несподівано залишив Донецьк.

— У мене з ним дуже хороші стосунки. Він хороший друг мого батька, брат його добре знає, можна сказати, він друг нашої сім’ї. Муслин дуже хороший тренер, він приводив французький “Бордо” з нікому ще не відомим Зиданом до перемоги в Кубку УЄФА. Я не розпитував у нього, що трапилося в Донецьку. Обов’язково поговорю зі Славолюбом, коли побачимося з ним.

— Підтримуєш стосунки з колишніми партнерами ?

— Звичайно, і не лише з ними. З Гавранчичем дружу ще з Сербії, Перицею Огненовичем, який зараз у Франції виступає. Підтримую стосунки з Бошковичем із “ПСЖ”, Витакичем, Ачимовичем із “Лілля”, Друличем із “Сарагоси”.

“ПРЕМ’ЄР-ЛІГА — ЦЕ ЩОСЬ НЕЙМОВІРНЕ!”

— Як справи у твого старшого брата? До себе в Англію не запрошує?

— Я двічі був у нього в гостях. Звичайно, враження від прем’єр-ліги залишилися незабутні. Там грають зовсім в інший футбол. Горан відіграв за “Тоттенхем” уже чотири роки — залишився рік. Не знаю, чи продовжуватиме він контракт. Йому вже 32 роки, до того ж, він зазнав серйозної травми і тепер лікується. Можливо, він подумає про завершення кар’єри...

— Тоді пропонуй Горану перейти до складу “Арсеналу”, київського...

— Гадаю, в “Арсеналу” не вистачить грошей. Якщо він перейде — нам зарплату перестануть виплачувати (сміється. — Прим. авт.).

— Мирко, а якщо відверто, хотів би спробувати свої сили, приміром, в англійському чемпіонаті?

— Для початку треба заграти на пристойному рівні з “Арсеналом”. Виграти хоча б кубок, потрапити в єврокубки. Тоді можна буде подумати і про продовження кар’єри у сильнішому чемпіонаті. Стосовно прем’єр-ліги, то треба мати відповідний відсоток поєдинків за національну збірну. У мене ж у активі лише матчі за молодіжну збірну Сербії. Я був на поєдинку “Тоттенхема” проти “Арсеналу” — це щось неймовірне. На футбол не можна потрапити: купити квиток неможливо, адже більша їх частина продана ще перед стартом сезону, на абонементи. Там що не гравець — “зірка” європейського футболу. Фантастичну гру тоді видав Анрі, проти якого якраз персонально грав мій брат. Він мені після матчу сказав, що просто неможливо втримати француза, коли в нього є можливість набрати швидкість.

— Який взагалі чемпіонат тобі найбільше подобається?

— Я стежу за декількома чемпіонатами: в основному за тими командами, де грають друзі. Клуби? Найулюбленіші — “Барселона”, “Тоттенхем” і “Челсі” — там Кежман виступає.

— Як ти вважаєш, зможуть “сині” зберегти перевагу і виграти прем’єр-лігу?

— Сто відсотків — так. Мені Матея сказав (сміється — Прим. авт.). У них дуже професійний тренер, який виграв найпрестижніший європейський клубний трофей не з найсильнішим у Європі клубом — “Порту”, до того ж, Абрамович із мішком грошей — такий тандем багато чого вартий.

— Ти кажеш, що у сербському футболі не вистачає фінансів, але бєлградський “Партизан” усе ж таки пройшов у Кубку УЄФА дніпропетровський бар’єр. Тебе часом не просили співвітчизники на деякий час стати шпигуном сербського клубу?

— Телефонували. Звичайно, розпитували про сильні та слабкі сторони дніпропетровців. Я, наскільки знав, розказував. Після поєдинку в Бєлграді я, чесно кажучи, вважав, що у “Партизана” немає жодних шансів у Дніпропетровську, але вони приємно здивували.

— Розкажи, будь ласка, про свою сім’ю. Є кому продовжувати футбольну династію Бунєвчевичів?

— Так. У мене є дружина Таня і майбутній футболіст Петер, йому чотири роки. Вони зі мною в Києві із самого початку. Київ нам дуже подобається, тут є все необхідне для того, щоб комфортно почуватися. Ми мешкаємо на Подолі, тут неподалік є сербський ресторанчик, де ми часто буваємо з дружиною, а також іншими балканцями: Гавранчичем, Сабличем, Пиричем.

— Які в тебе пріоритети в житті? Що є головним, без чого ти не уявляєш свого життя?

— Головним для мене є моя сім’я: Таня, Петер, рідні. Найголовніше — щоб вони були здорові.