Трансфер В'ячеслава КЕРНОЗЕНКА з "Арсеналу" до "Дніпра" можна по праву вважати найгучнішим із переходів вітчизняних футболістів у нинішньому міжсезонні. Несподівано ставши другим голкіпером муніципального колективу, Кернозенко, проте, серйозно зацікавив дніпропетровський клуб, де на цього воротаря розраховують уже найближчим часом.
— Славо, як виник варіант із Дніпропетровськом?
— Розмови про те, що мною цікавляться в "Дніпрі", ходили ще влітку. Але до конкретики справа дійшла після того, як зазнав травми Коля Медін. У цей момент на мене й вийшли керівники клубу.
— Мав би можливість перейти до "Дніпра" влітку, скористався б?
— Та я тоді й думати не хотів про зміну клубу! Якби півроку назад мені хтось сказав, що я кудись переїду, я б із ним навіть посперечався — усі мої думки були тільки про "Арсенал". Та й клуб київський, як я думав, нікуди б мене, з моїм ще дворічним контрактом, не відпустив.
— То що сталося?
— Тут до ворожки ходити не потрібно — ми почали чемпіонат украй невдало, програвали, пропускали, порівняно з минулим сезоном, багато. Аналізуючи матчі, ясна річ, я був незадоволений, хоча й упевнений, що грубих помилок з моєї сторони допущено не було. Проте чудово розумів, що воротар мусить рятувати. У футболі завжди судять по результату: немає його — щось змінюють. Тренери вирішили почати з мене. Подальший перебіг подій показав, що вони мали рацію — команда почала потроху вигравати.
— З огляду на те, що не в тобі справа була, цей підхід видається чисто формальним...
— Так, але він найбільш придатний і для всіх зрозумілий.
— Але ж ми знаємо, в чому річ! Адже конфлікт із В'ячеславом Грозним був, правда?
— Не став би називати це конфліктом. Та й не маю права про це казати: я — футболіст... Після гри в Донецьку з "Металургом" у роздягальні дійсно відбулася розмова на підвищених тонах. Зазвичай я стримую емоції, думаю, що висновки треба робити, все ретельно проаналізувавши — а тут, на фоні почутого, розлютився... Загалом, поставмо в цьому питанні крапку — не хочу сміття з хати виносити.
— Тоді повернімося до "Дніпра". Знаю, що тебе в Росію запрошували. Не хотів їхати?
— В один момент уже був зібрав речі: якщо пам'ятаєш, була така ситуація, коли пішли чутки, начебто "Дніпро" зі мною не домовився. Насправді ж інформацію дещо роздмухали. Певні нестиковки були, але, на щастя, все стало на свої місця, і я підписав трирічний контракт. Дякую тим людям, що мені допомогли.
— Традиційне питання — як у новому колективі?
— Загалом-то для мене процес адаптації на новому місці проходить досить важко. Мабуть, такий у мене характер. Багатьох дніпропетровських хлопців я знаю, але все одно вважаю, що стати по-справжньому своїм можна лише після того, як принесеш команді якусь користь.
— Тренування голкіперів у Городова сильно відрізняються від роботи Михайлова та Краковського?
— Відмінності, звичайно, є, але принципи роботи схожі. Якщо порівнювати, то тренування Городова ближчі до занять у "Динамо".
— До "Дніпра" ти прийшов першим воротарем?
— Як можна йти з такими думками до команди, в якій відразу два голкіпери ввійшли в число найкращих в Україні за підсумками попереднього року?! У своїх силах, безумовно, впевнений, але не можна, щоб упевненість переходила в самовпевненість. Я готовий до конкуренції і буду працювати. Час покаже.
— До "Марселя" його залишилося зовсім небагато...
— На другому турецькому зборі ми вже дивилися ігри цієї команди. Що можна сказати: суперник грізний, але не без слабких місць. Використаємо їх — усе буде нормально. Вирізняється, звичайно ж, нападник Дроґба — добре обирає позицію, швидкий, рухливий, працює обома ногами, здорово грає головою. Я певен, усе це дасться взнаки.
— Славо, як ти гадєш, перехід у "Дніпро" допоможе тобі знову відкрити дорогу в національну збірну?
— Знаєш, мені здається, що будь-який футболіст, нехай це буде 17-річний юнак чи 30-річний ветеран, думає про головну команду країни. І я — не виняток. Інша річ, що ситуацію треба оцінювати реально. Як можна претендувати на збірну, не граючи майже півроку? Наразі для мене головне — вийти в "Дніпрі" на свій звичний рівень. І тільки потім мрії про збірну можуть наблизитися до реальності.
Про час, проведений у "Динамо", Кернозенко пам'ятає завжди. "Тільки після відходу з цього великого клубу я по-справжньому зрозумів, що таке динамівські традиції. Зараз мені цілком ясно, що це не порожні слова", — каже В'ячеслав.
"Працювати під проводом такого тренера, як Валерій Лобановський, удається не кожному, — веде далі воротар. — Не забуду й про те, що мені випала честь грати в одній команді з Шевченком, Лужним, Ребровим..."
Коли мова заходить про регалії, В'ячеслав любить жартувати. "У Лізі чемпіонів я провів, грубо говорячи, близько півсотні матчів на "заміні" без замін — це теж рівень", — не без частки іронії каже Кернозенко.
Проте в "Динамо", за словами В'ячеслава, він одержав необхідний для воротаря вишкіл. До того ж дуже якісний. В "Арсеналі" з'явилася стабільна ігрова практика. У "Дніпрі" голкіпер спробує збільшити свої знання.
Фінал Кубка України 2000 року "Динамо" — "Кривбас" — один із найбільш пам'ятних матчів В'ячеслава Кернозенка. "Це був перший серйозний двобій, після якого можна було сміливо казати, що я вже дещо виграв, а не просто був у команді", — згадує голкіпер.
Матч на "Вемблі" у складі збірної України також пам'ятний для В'ячеслава. Запам'яталися ігри проти "Црвеної Звезди" у складі київського ЦСКА, деякі матчі за "Арсенал". А от ігри проти збірної Польщі та бельгійського "Брюґґе" (за ЦСКА) Кернозенко відносить до таких, про які ліпше не згадувати.