Після найскладнішої дуелі з "Закарпаттям" він виглядав утомленим, але неймовірно задоволеним. Ще б пак: і команда виграла, і самому забити вдалося. Не який-небудь рядовий, а сотий, ювілейний гол в офіційних іграх.Після найскладнішої дуелі з "Закарпаттям" він виглядав утомленим, але неймовірно задоволеним. Ще б пак: і команда виграла, і самому забити вдалося. Не який-небудь рядовий, а сотий, ювілейний гол в офіційних іграх.
— Сергію, чому так непросто далася канонірам перемога над командою, що займає останнє місце й тепер уже напевно залишає вищу лігу?
— Згоден, гра видалась важкою. Неначе й футболісти в "Арсеналі" зібрані пристойні, тренер — класний, атмосфера в колективі — кращої не буває, а от результат дається важко. Втім, "Закарпаттю" ж теж очки були потрібні кров з носу. От вони за них і билися. На щастя, ми перемогли й завоювали, можна сказати, навіть не три, а шість очок.
— Вас можна назвати одним зі старожилів національної першості. Чи можете зараз, з висоти свого досвіду, відповісти однозначно: чому ваш нинішній досить самобутній клуб бореться лише за виживання?
— Самі дивуємося. Може, справа в психології...
— Що ви маєте на увазі?
— Насамперед — ті необов'язкові очкові втрати, що ми понесли в матчах із запорізьким "Металургом" і "Металістом". А тут ще й виїзна поразка від "Сталі"! Що й казати, несприятливо вплинули ці результати на психологічний клімат у команді. Як наші хлопці засмутилися — словами не передати!
— І от — довгоочікувана перемога: під артобстрілом канонірів не встояло "Закарпаття". Але що далі? Чи починаються в клубі якісь кроки для збереження "Арсеналом" прописки у вищій лізі?
— Ні, ніяких кардинальних заходів — якщо ви це маєте на увазі... Масових зборів, тим паче, з розборами польотів, не проводимо. Гравці просто домовились між собою, а паралельно — і з головним тренером, що кістьми ляжемо, а залишимо команду в еліті. Це й пообіцяли клубному керівництву.
Тому на останні двобої хлопці дійсно виходять, як на останній бій. Іншими словами — ми не маємо права на помилку, і є одна мета — перемогти за будь-яку ціну. Й це прагнення напевно накладає відбиток на дії гравців, навіть впливає на підсвідомість. Як-то кажуть, тут уже не до витребеньок: ліпше віддати пас найближчому партнерові в ноги, ніж фінтити, обігруючи суперника один в один. Одне слово, відповідальність зобов'язує!
— На ваш погляд, які шанси в "Арсеналу" і в наступному сезоні виступати в класі найсильніших
— Скажу так: тепер цих шансів стало набагато більше. Втім, незважаючи ні на що, у кожному наступному матчі нам доведеться буквально битися.
— Сергію, тепер дозвольте поздоровити вас із досягненням епохального рубежу — 100 голів в офіційних іграх. Як часто обіцяєте забивати надалі? Або на цьому й зупинитесь?
...Сергій засміявся і спробував ненав'язливо піти від відповіді:
— Та скільки можна про цю статистику говорити? Не це ж головне. Хоча подія, звичайно, відбулася приємна. Важливо, що мій ювілейний гол виявився переможним для "Арсеналу".
— От і ми про це: не кожен день футболіст, тим більше, півзахисник, досягає такої значної позначки. До речі, напередодні матчу з "Закарпаттям" подумували про можливий голевий ювілей?
— Зізнаюсь, давно міркував про це. Бажання нарешті забити сотий гол було величезним. Але ми перебували в складному турнірному становищі, тому особисті досягнення автоматично відсуваються на другий план.
— Словом, шанс потрапити до списку "сотників" психологічно не тяжів і не відволікав від гри?
— Жодною мірою. На перемогу налаштовувалися всією командою. Тим паче, я ніколи не захоплювався особистою статистикою. А в ситуації, в якій тепер виявився "Арсенал", про такі дрібниці й мови бути не може. Яка різниця, хто віддає пас, хто забиває? Головне — зробити все, щоб київський клуб залишився у вищій лізі.
— Питаннями про ювілейний м'яч ми вам уже порядком набридли. А свій перший гол згадаєте?
— Авжеж! Трапилося це в матчі з "Буковиною"...
— У 1993 році.
— Точно! Ми тоді виграли на виїзді з великим рахунком — 5:0, а в другому таймі я й провів свій перший м'яч у вищій лізі. От тільки не питайте, як відзначив той свій успіх. Чесно: не пригадаю. Пам'ятаю лише, що було до нестями приємно.
Потім було чимало пам'ятних матчів з непростими суперниками, були забиті м'ячі. Усіх уже й не пригадаю, але одноклубники поздоровляли буквально з кожним з них. От і після голу в ворота "Закарпаття" почув на свою адресу багато втішних слів з уст партнерів по команді. Були й подарунки, зокрема, й від дружини. Що й казати, приємно!..