Сергій Нагорняк повернувся після чотирьох років у ПіднебеснійСергій Нагорняк повернувся після чотирьох років у Піднебесній
32-річний півзахисник Сергій НАГОРНЯК, напевно, наразі є найбільш іменитим новачком "канонірів". Футболіст, що виступав у чемпіонаті України в 90-і, залучався до збірної країни, на початку 2000 року вирушив у Китай, де й провів останні чотири сезони.
— Тоді у нас ще існували вікові коефіцієнти, що значно ускладнювали перехід гравця з клубу до клубу навіть після закінчення терміну контракту, — згадує Сергій. — В Україні та Росії покупців не знайшлося, а тут приспіло запрошення з Китаю. Спершу я вагався, але прийняв його, і "Шахтар" віддав мене в оренду "Шеньяну" терміном на рік. А потім ще на рік мене орендував клуб "Шаньдунь", і тільки в останніх двох чемпіонатах у Китаї я розпоряджався своєю долею сам.
— У "Шеньяні" ти не затримався більше за рік, навіть незважаючи на те, що за результатами чемпіонату-2000 був визнаний найкращим легіонером у Китаї...
— Там не прийнято підписувати контракт з іноземним футболістом більше, ніж на один рік. Китайці знають, що легіонери їдуть до них на заробітки і надовго не затримаються, тому не бачать сенсу укладати тривалі угоди. Крім того, ніхто не заважає кілька років поспіль продовжувати контракт ще на рік. Я так і робив.
— А все-таки, чому відбувся перехід у "Шаньдунь"?
— Валерій Непомнящий, котрий тренував нашу команду, залишив "Шеньян". А мене запросив інший російський фахівець — Борис Ігнатьєв, який очолив "Шаньдунь". Заперечень з мого боку не було.
— І саме через Непомнящого ти через рік вирішив не йти з "Шаньдуня"?
— Так, коли Борис Петрович пішов, я теж збирався розлучатися з командою. Та й терміни оренди вже минули, і я міг сам вирішувати, куди йти. Кликали до Японії, але фінансовий бік контракту мене не влаштував. А коли дізнався, що Непомнящий приймає "Шаньдунь", вже й не став шукати інших варіантів.
— Що ховається за поверненням в Україну?
— Бажання повернутися додому. У Китаї, звичайно, ми мали непогані побутові умови, але все-таки це інша країна. Чесно кажучи, я дещо втомився. І для себе вирішив у будь-якому випадку їхати. Навіть якщо не буде жодних запрошень на батьківщині. Скаржитися, як я вже казав, не було на що. Але дефіцит спілкування давався взнаки. Адже ми спілкувалися з тими, з ким мешкали в одному будинку — Сергієм Кир'яковим, Валерієм Непомнящим, лікарем команди Андрієм П'яткіним, словенським легіонером Милинком Галичем, їхніми родинами. Навіть з іще одним легіонером нашої команди — французом Ніколя Уедеком, який був до нас ближчим, ніж до китайців, зустрічалися не дуже часто. Хоча кликали його з собою постійно.
— Не шкодуєш, що провів там чотири роки?
— Звісно, ні. Просто надійшов час прощатися. Я їхав туди заробити грошей і залишився задоволеним. Крім того, дістав гарний досвід виступу за кордоном, ґрунтовно вивчив англійську. А яку красу в Китаї побачив — не передати словами. Адже там повсюди історичні пам'ятки!
— В ігровому плані теж, наскільки я знаю, не було проблем...
— Це як сказати. З одного боку — все було гаразд. Мав тверде місце в основному складі, забивав, віддавав передачі — одне слово, старанно робив свою роботу. З іншого, китайці недостатньо якісно допомагали нам, легіонерам. У їхньому чемпіонаті погоду на 80 відсотків роблять іноземці. І це при ліміті на легіонерів — не більше за три особи. Поза тим, мої команди так нічого й не виграли. Навіть у число медалістів жодного разу не потрапили. Хоча двічі були до цього близькими.
— Знаю, що в одному з матчів відбувся обмін забитими м'ячами між тобою і нинішнім захисником донецького "Шахтаря" Предрагом Пажиним. Пам'ятаєш такого футболіста?
— Звісно. Він виділявся на загальному тлі вмінням віддати перший пас, бажанням грати не на відбій, а точно. До речі, у тому сезоні його "Пекін Ґуоань" ішов на першому місці, та й по грі виглядав краще за інших, але виявився лише другим. Нам Пажин забив зі штрафного, проте ми зуміли зрівняти рахунок, а потім я забив переможний гол.
— Тепер доведеться суперничати в чемпіонаті України...
— Якщо зможу закріпитися у складі "Арсеналу", то так. Незважаючи на те, що я знайомий із В'ячеславом Грозним уже давно, і не один рік попрацював під його орудою, розхолоджуватися не варто. Я вперше за багато років дав собі можливість повноцінно відпочити і майже місяць нічим не займався. Тепер треба належно попрацювати, щоб заслужити місце у складі. Адже в нас не важливо — 20 тобі років чи 30. Грає той, хто краще готовий. Будемо працювати.