Склад київського “Арсеналу” оновлюється від сезону до сезону. Але все-таки залишаються футболісти, з якими тренери не хочуть розлучатися. Одним з таких є нігерійський нападник “канонірів” Еммануель Окодува.Склад київського “Арсеналу” оновлюється від сезону до сезону. Але все-таки залишаються футболісти, з якими тренери не хочуть розлучатися. Одним з таких є нігерійський нападник “канонірів” Еммануель Окодува.
— Еммануелю, чому не грав в останніх матчах?
— Травмував руку. Ушкодження, в принципі, невелике. Незабаром зможу грати.
— Перед цим ти ще пропустив матч із “Дніпром”...
— Так, перебрав жовтих карток.
— Такі покарання тебе чомусь учать?
— Навіть не знаю. Просто під час матчу настільки захоплюєшся грою, що часом не помічаєш, чи грубо ти дієш у певний момент. Бувало, одержуєш жовту картку, і навіть не можеш пригадати за що саме.
— Чи існує в “Арсеналі” система штрафів?
— Ні, покарань за щось конкретне ще не було.
— Ти граєш у нападі, і в півзахисті. Що для тебе “рідніше”?
— Люблю атакувати! Попереду почуваюся найкомфортніше за все. Але від футболіста тут, загалом-то, мало що залежить. Якщо тренер бачить його в іншому амплуа, значить із цим потрібно змиритися. Тому, коли В'ячеслав Вікторович у якомусь матчі пересуває мене на лівий фланг, це значить, що так буде вигідніше для нашої команди, і нічого проти я не маю.
— В Україну ти приїхав у 2001 році. Як виник варіант із полтавською “Ворсклою”?
— До цього встиг пограти в Нігерії, в Ізраїлі та в Росії. Як саме “Ворскла” вийшла на мене, навіть не знаю. Тоді я виступав за самарські “Крила Рад”, і полтавці звернулися до клубу з офіційним запрошенням. Ні російська команда, ні я не заперечували проти цього переходу.
— А в “Арсенал” як потрапив?
— Для мене це було майже несподіванкою. Тоді велися переговори про мій перехід між “Ворсклою” і донецьким “Металургом”. І я вже практично був готовий підписати новий контракт. Аж тут виник варіант із “Арсеналом”. Мабуть, київський клуб вів переговори з полтавською командою ще раніше. Обговоривши все з керівництвом “Ворскли”, ми подумали, що буде краще, якщо я переїду в Київ.
— Подобається тут?
— Звичайно. В Україні практикують великі навантаження, грають у швидкий футбол. Крім того, тут досить сильний чемпіонат.
— А який чемпіонат, крім українського, тебе приваблює?
— Дуже подобаються іспанський і англійський. Але для мене не так принципово, яка країна. У кожному чемпіонаті є клуби сильні і посередні. Важливо, щоб моя команда мала гарний рівень і показувала красивий футбол.
— Ти в Україні вже 3 роки. Мову вже опанував?
— Українську — ні. Учу потроху російську, але розмовляю нею ще не зовсім добре.
— А тренувальному процесу це не шкодить?
— Ні. По-перше, я знаю досить, щоб зрозуміти тренера. А по-друге, мова футболу універсальна. Крім того, щодня спілкуюся з хлопцями російською.
— Загалом, як улаштувався в столиці?
— Київ — дуже красиве місто. Клуб зняв для мене квартиру і зараз працює над тим, щоб я міг перевезти сюди родину.
— Кого саме?
— В Нігерії залишив дружину й маленького сина. Йому лише 2 роки, але він уже намагається грати у футбол! (сміється)
— Часто їх відвідуєш?
— Як тільки випадають якісь вихідні, відразу їду додому. Також буваю там, коли виїжджаю в збірну. Отже, досить часто. А так, спілкуюся з ними через телефон чи інтернет.
— Щодня?
— Звісно. Хоча й виходить не зовсім дешево, але вважаю це цілком нормальним.
— Як відпочиваєш у столиці?
— Найчастіше залишаюся вдома й дивлюся телевизор. Часом зустрічаюся з друзями.
— Щось цікаве з цих зустрічей можеш пригадати?
— Якщо чесно, то цікаве в мене відбувається, найчастіше, на перше квітня. Чомусь так завжди виходить, що я забуваю про це свято! А виходить, і пожартувати з когось ніколи не вдається. Зазвичай жартують з мене. Одного разу в цей день мені дзвонить товариш і каже: “Еммі! До мого дому ввірвалися грабіжники! Що ж мені робити?”. При цьому я чую в трубці, як плаче його дружина. Він теж схлипує. Я кажу: “Навіть не знаю, що тобі робити. Ну, дай йому грошей, нехай іде”... Про те, який був тоді день, згадав після того, як усі розсміялися.