Іван Перич народився 5 травня 1982 року у Приштині, що в сербській провінції Косово. Ігрову кар’єру розпочав у місцевій юнацькій школі. Каже, що в дитинстві спробував багато ігрових видів спорту. І баскетбол, і гандбол, і волейбол, але по-справжньому закохався тільки у її Величність — гру мільйонів. „Я навіть утікав з уроків. Футбол — це моє перше і справжнє кохання”, — зазначає наш герой.
Під час сумнозвісних подій, пов’язаних з розпадом Югославії, був змушений зробити перерву. Власне, тоді було головним уберегти життя. Потім переїхав до Белграда, де захищав кольори “Земуна”. Рік виступав у Казахстані за “Шахтар” із міста Караґанда. Нині в Івана півторарічний контракт з київським “Арсеналом”.
Гравець володіє високою культурою пасу, швидкісний… добре грає і на другому поверсі, націлений на ворота. Перич вже встиг продемонструвати ці якості. Після вдалого матчу чемпіонату України у вищій лізі проти криворізького “Кривбасу” новоспечений канонір запросив авторів програми „Арсенальна” у гості, в квартиру на Подолі, аби поділитися враженнями і переживаннями.
Перше побачення з Києвом викликало тільки позитив: суперкрасиве місто, особливо киянки. Кілька тижнів просто очі розбігалися, але все ж хоче зустріти дівчину з Батьківщини і одружитися саме з сербкою. Щодо смаків кулінарних, то обожнює свою національну кухню. Українською ще не встиг посмакувати повною мірою, але говорить, що обов’язково скуштує усі страви. Також не може жити без музики, перевагу надає ритмічній — вона підбадьорює і нагадує футбол.
Іван уже встиг пограти у трьох країнах і оцінити національну музику. А порівнюючи рівень чемпіонатів у кожній з них зазначає: „У Казахстані футбол не відповідає такому поняттю як технічність. Казахські футболісти потупаються в техніці, зате беруть фізикою. У Сербії головні якості футболістів — це максималізм. Український футбол не схожий ані на сербський, ані казахський. І що саме його різнить, ще не розкусив”.
Що вдається стовідсотково вирізняти, так це тренувальний процес. Тренування по Олександру Заварову — маса позитиву і задоволення. А ще з тренером працювати цікаво і легко, адже він — гарний психолог і кожен почуває себе комфортно та впевнено як під час гри, так і під час підготовки до неї. До речі, окрім тренувань на базі, Пєріч тренується і вдома. Зазвичай зранку, інколи ввечері — це допомагає завжди тримати себе у тонусі, аби радувати вболівальників своєю грою. „Ми гарантуємо, що будемо грати добре і здобувати перемоги. Тому приходьте на стадіон. Коли ми бачимо вболівальників на трибунах — це додає емоцій і наснаги”, — говорить форвард.
Без перемог, каже, не можна, адже клас команди не відповідає турнірній таблиці. І Перич робитиме усе від нього залежне, аби допомогти команді і виправдати покладені на нього надії.