— Чому останнім часом ти виступаєш за дубль?— Чому останнім часом ти виступаєш за дубль?
— Усе дуже просто. На зборах у Туреччині в одному з ігрових епізодів поламав руку, і на певний час вибув із загальної групи — коли повернувся, головний тренер награв іншого гравця на мою позицію. Та в цьому немає нічого страшного, оскільки в такій ситуації опиняюся не вперше. На тренуваннях працюю з повною віддачею й упевнений, що доведу тренерові свою користь.
— За свою кар'єру ти пограв на багатьох позиціях, яка для тебе найзручніша?
— Найулюбленішим місцем на полі вважаю півзахист, але кожний тренер має своє бачення гри, і знає куди йому поставити мене. Тому виступав чи не на всіх ділянках поля.
— У «Арсеналі» ти граєш три роки. Чому на даний момент «каноніри» опинилися в «небезпечній зоні» вильоту? Що відбувається з клубом?
— «Арсенал» має багато гарних футболістів, за яких ходить багато агентів. Але не все вирішується на футбольному полі. Є ще й так звані клубні проблеми. На певних стадіях підготовки сталася помилка, й ось до чого це призвело. Зараз у Києві змінився мер. Що він думає про нас, ніхто не знає. Офіційних заяв поки не було. У Хорватії з цим усе простіше: у Сплиті та в Загребі бюджети фінансують клуби. Ці дві команди й тримаються на провідних позиціях у чемпіонаті.
— Отже, у Хорватії стежать за чемпіонатом України?
— Звичайно. Тут грають зірки нашого футболу — Срна, Леко, Саблич, виступав Плетикоса. Часто дзвонять журналісти з Хорватії. До речі, я поки нікуди йти з «Арсеналу» не збираюся. Мій контракт розрахований ще на 3 роки.
— Чи підтримуєш ти зв'язок з головним тренером збірної Хорватії?
— Так, із Кранчаром іноді спілкуюся. Цього тренера знаю ще за чемпіонатом Хорватії. Разом з ним я став чемпіоном країни. Торік Кранчар приїздив у Київ на матч «Арсеналу» з «Шахтарем», і тоді я почув, що при такій самовіддачі одержу виклик до збірної. Але щоб потрапити в головну команду країни, треба стабільно грати за клуб.
— З ким у тебе складися найкращі відносини в команді?
— Найкращі відносини підтримував із Сергієм Коноваловим.
— Де зараз Коновалов?
— Наразі Коновалов грає в одній з команд Азербайджану — не зміг відмовитися від досить привабливої пропозиції...
— Розкажи про своє життя…
— Народився я в Хорватії, у красивому містечку Сплит, що розташоване на березі моря. Виховали мене мама й тато, також є брат і сестра. Футболом починав займатися в 6 років. Потрапив до однієї з дитячих футбольних шкіл міста Сплит. Згодом почав виступати за молодіжні збірні Хорватії. На одній з ігор мене помітили тренери німецького «Ульна». Потім повернувся в Хорватію, де почав грати у складі «Загреба». Саме з цією командою я став чемпіоном своєї країни. Вигравши чемпіонат, став ще й найкращим півзахисником року. Погравши три роки в «Загребі», я підписав контракт із «Гайдуком» зі Сплита. У «Гайдуку» став володарем Кубку Хорватії. У Сплиті виступав в одній команді з Брґлесом, Плетикосою, Срною та Сабличем. Після перемозі в Кубку Хорватії я приїхав у «Арсенал». Тоді зі мною зв'язався В'ячеслав Грозний, і взимку 2003 я став гравцем столичного клубу.
— Чому ти пішов саме у футбол?
— Скільки себе пам'ятаю — завжди був з м'ячем. У дитинстві мені батько подарував м'яч. Я грав їм скрізь: і вдома, і в школі. Тож батьки зрозуміли, що мене треба віддати у футбольну секцію, й моя доля була вирішена.
— На які оцінки вчився у школі?
— У школі мав "четвірки", навіть не розумію, як встигав учитися. Але футбол для мене було вищим за все — це моє життя. Після школи провчився ще два роки, але коли приїхав в Україну, часу для навчання не залишилося.
— Тобі щось відомо про подальшу кар'єру Саблича й Леко?
— Обидва зараз у Києві. Контракти в них закінчуються наприкінці літа, й скоріш за все, вони залишать столицю України. Леко найпевніше буде гравцем «Монако», а про Саблича мені нічого не відомо.
— З футболістів української першості з ким товаришуєш?
— Найкращим другом уважаю Ваню Перича, також у друзях ходять Брґлес, Рибич.
— Чи є якась образа на Заварова за те, що граєш у дублі?
— Не бачу причин ображатися. Усі здібності потрібно показувати на полі. А тримати на когось кривду просто немає сенсу.
— Минулого літа ходило багато чуток про те, що Пирич залишить «Арсенал». Розкажи докладніше.
— Після серії вдалих матчів «Арсеналу» моєю кандидатурою зацікавилися низка клубів Росії, Хорватії, Німеччини. Але залишати Київ, у самому розпалі чемпіонату не було сенсу. До того ж мені тут подобається. Щоб прижитися в команді й у країні, потрібно не менше як два місяці, а я знову скажу, що в Києві та в «Арсеналі» мене все влаштовує.
— Скажи пару слів про Київ...
— Багато тренуємося, тому вільного часу майже не буває. Але у вільні години я гуляю по місту або заходжу в «Мандарин Плаза». Також часто бачуся з Даріо Срною. Даріо мій найкращий друг. Він часто приїжджає до мене, або я до нього в Донецьк. А взагалі мені подобається Київ і його мешканці.
— Чи маєш ти хобі?
— Футбольним хобі є — тренування і гра в нових бутсах. За ці 3 роки в «Арсеналі» я поміняв щонайменше 30 пар бутс.
— Куди ж ти їх діваєш?
— Віддаю партнерам по команді та друзям у Хорватії. Наприклад, Бунєвчевич, граючи в «Арсеналі», жодного разу не купив собі футбольне взуття.
— Якій марці віддаєш свої симпатії?
— Люблю спортивне взуття марки Адідас і Найк. Найголовніше, щоб нозі було зручно. Також усе залежить від моделі колекції.
— Чи маєш ти улюблену футбольну команду?
— Із самого дитинства любив мадридський «Реал», завжди вболівав за «Ґалактікос». Недавно мій друг Перич налаштував телевізійний канал, присвячений «Реалу», й тепер я присвячую досить багато часу перегляду цього прекрасного каналу.
— Твій кумир?
— Мені подобаються кілька футболістів: Марадона, Роналдо, Роналдіньйо, Мессі.
— Якщо «Арсенал» залишиться у вищій лізі, на які місця команда претендуватиме в 16-му чемпіонаті?
— За підбором гравців ми маємо перебувати в десятці турнірної таблиці. Гадаю, все в наших руках.