Зазвичай, гірке життя починається з солодких слів. І слів таких свого часу було більше ніж досить — про створення в Києві команди, альтернативної "Динамо".
Перші спроби датовані початком дев'яностих років, коли амбіційний "ЦСКА-Борисфен" навіть задекларував боротьбу за Лігу чемпіонів. Яких лише ярликів не вішали тоді на команду Михайла Фоменка! У підсумку, затиснутий тотальним пресингом, до якого доклав руки й усесильний на той момент Григорій Суркіс, клуб припинив своє існування. Та ідея залишилась.
Впроваджувати її в життя взявся столичний мер. Це вже вам не безрідний бізнесмен, його голіруч не візьмеш. Враховуючи ту обставину, що Сан Санич увесь час зайнятий, дата створення київського муніципального клубу весь час відсувалася в часі. Й урешті, як здавалося, збулося: у березні 2002 року замість київського ЦСКА у вищій лізі з'явився "Арсенал-Київ". Втім, ні піднесених задач, ні зоряних гравців у цьому колективі не було. Навпаки — суцільні скандали з невиплатою зарплати. Дочвалавши до кінця чемпіонату, клуб усе ж зумів зберегти прописку в еліті. Після чого команду було практично розформовано, а на її місці створювався новий колектив. Кого тільки не пророкували футбольні чутки на місце нового керманича "Арсеналу"! Називалися прізвища від Блохіна до Протасова. Але зрештою вибір пав на не менш харизматичну постать — колишнього незмінного асистента Олега Романцева у "Спартаку" В'ячеслава Грозного. Так, у В'ячеслава Вікторовича після не надто вдалої роботи в дніпропетровському "Дніпрі" була заборона на тренерство в українському чемпіонаті. Та коли добре постаратися, можна вирішити й цю проблему. Що було успішно зроблено. І Грозний на "білому пароплаві" в'їхав у наш чемпіонат. А до початку нового сезону залишалися лічені тижні. На тренувальній базі В'ячеслав Вікторович "пачками" переглядав футболістів, відсіваючи баласт, залишаючи потрібних людей. Тренер міг собі це дозволити. Бо дістав карт-бланш від столичної держадміністрації. І от настало 7 липня 2002 року — старт нового чемпіонату країни. У прем'єрному матчі "Арсенал" приймав новоспеченого чемпіона — донецький "Шахтар". На емоціях, швидкості й майстерності кияни по грі перевершили гостей, хоча рахунок так і залишився нульовим. Після матчу вся країна побачила поцілунки Грозного та Скали. Визнання відбулося. І в подальших матчах каноніри демонстрували завидну атакувальну модель гри. Головне, що підкупало — емоції, жвавість, якась справжність. Навіть болільників помітно побільшало на бездонній чаші "Олімпійського". Такий спурт не міг залишитись непоміченим і на особистісному рівні — за підсумками 2002 року В'ячеслав Грозний став найкращим футбольним тренером. А далі — закрутило, понесло. Відчувши свою силу й безкарність, Грозний затіяв кадрову революцію. Футболісти знову пачками приходили й відходили. Зрештою, в новому, 2003 році команда істотно змінилася. Обізнані люди твердили, що на всьому цьому тренерський штаб арсенальців на чолі з Грозним зробив непогані гроші. А що ж мер? По-перше, він людина дуже зайнята, й до футболу руки не доходять. А по-друге, Грозний — з рідкої породи тих людей, котрі вміють однаково гарно й переконливо розмовляти як із двірником, так і з президентом. От він і робив те, що вважав за потрібне.
Фарт скінчився так само різко й несподівано, як і розпочався. У травні 2004 року (в оригіналі помилка: "у листопаді 2003 року" — прим. FCArsenal) "Арсенал" у Полтаві програв тамтешній "Ворсклі". Подія сама по собі нічого не значила. Попросту "Ворсклі" до зарізу були потрібні очки. Киянам вони вже не були потрібні, бо ідея потрапляння на євроарену була успішно спущена на гальмах Грозним і компанією. Отже, повернулися арсенальці з Полтави додому. В непоганому настрої. І все б нічого, якби, як кажуть неофіційні джерела, президент "Ворскли" не задзвонив одному високопоставленому клубному функціонеру "Арсеналу" й не подякував за посильну допомогу. Функціонер "офіґів". Але зусиллям волі зробив вигляд, що був у курсі подій. Що було далі, можете здогадатися. Грозний різко захворів, узявши безтерміновий лікарняний лист. Повернутися до команди найкращому тренерові 2002 року так і не вдалося. А київська мерія, за чутками, недорахувалася кількох мільйонів доларів, виділених свого часу на розвиток футболу.
Щоб убезпечити себе від такого в майбутньому, оточення Омельченка вирішило запросити на роль наставника "Арсеналу" людину, яка цілком була б під контролем. Так з'явилася кандидатура Олександра Баранова, який мирно собі рибалив на фінських островах, де мешкав після розвалу Союзу, а про тренерську роботу в командах майстрів знав лише по пам'яті, бо замолоду грав, і досить непогано, в дублі київського "Динамо" та в "Металісті". Рибалив би собі Олександр Іванович і досі у фінських фіордах (sic! — прим. FCArsenal), якби не доля, яка дала йому можливість бути кумом Борисова, голови наглядової ради "Арсеналу".
Збори були недовгими. Й от Баранов уже в "Арсеналі". Зовсім не грізний. Зате свій. Хоча цілковитий антипод В'ячеслава Вікторовича. Про напрацювання командної гри на певний час довелося забути. Команда грала з натхнення, як уміла. Та й розмовляти Баранов не вмів навіть із журналістами. Але що цікаво: на відміну від попередника, Олександр Іванович міг запросто відібрати очки в київського "Динамо". До того двічі в чемпіонаті. За що, як подейкують, дістав "на горіхи" від Сабо. Але, відібравши очки і в "Шахтаря", Баранов начебто почув вибачення від "людини з динамівським серцем".
Сезон закінчено на дев'ятому місці. Невисоко, але це плацдарм для штурму. Як тоді казали. На жаль, штурму нових вершин не вийшло. Після неабиякої програшної серії Баранова не врятували навіть родинні зв'язки. Нічого особистого — тільки бізнес!
А далі — початок кінця. На роль нового рятівника був запрошений Олександр Заваров, який розкішно почувався в "Москві", де не мав ні головного болю, ні проблем із фінансами. Чим його привабила робота в Омельченка, можна лише здогадуватись. Як і про те, чому вибір київської мерії пав саме на Заварова, легендарного футболіста, але тренера, будьмо відверті, слабкуватого. Бо одна справа, коли кучерявий ворошиловградський геній міг самостійно обіграти половину команди суперника, а після матчу за два заходи осушити пів літра "Столичної". Часи змінюються. Та й амбіції мають бути бодай чимось підкріплені. Олександр Анатолійович цього, мабуть, не зрозумів. І харківський тренерський досвід йому в цьому не допоміг. Тож ситуація з хрестоматійної перетворилась на бутафорну, бо різниця між легендою та анекдотом таки існує. В першому випадку — з любов'ю згадують, у другому — не без єхидства пащекують.
Заваров багато чим нагадує Баранова. Принаймні невмінням розмовляти. Та завищеною самооцінкою. Але є істотна відмінність: Олександр Іванович міг дати бій "Динамо", перетворивши цей матч у справжнє дербі. Олександр Анатолійович цього зробити не може. Й не лише тому, що не вміє. До всього іншого — уже "не положено", оскільки керівники двох столичних клубів знайшли точки дотику. Й наразі мова йде лише про збереження місця у вищій лізі. Це добре, коли знаєш своє місце. Погано лише, коли розрекламована й, загалом, реальна ідея перетворюється у фарс. І вже чути голоси про те, що Києву, нібито, дві команди у "вишці" — забагато. А коли було чотири, рахуючи й "Борисфен", було якраз.
А що ж "Арсенал"? За чутками, команді не повністю виплатили зарплату та преміальні. Тренуватися особливо ніде, а невдовзі, не виключено, ніде буде й харчуватися, бо, як інформують неофіційні "істочнікі", "Арсенал" заборгував кілька сотень тисяч ще й клубній їдальні. Та й за чартер із Туреччини до Києва начебто не заплатив. Усе це недарма. Та й не став би Сан Санич виставляти на продаж (а фактично на посміховисько) половину акцій муніципального клубу. Ось так зникають фаворити. Волею фатуму. Волею негарних дядьків, які "поматросили" й кинули. Тобто награлися недешевою іграшкою й зрозуміли, що все-таки дешевше буде підтримувати хокей. Проте, кинути вчора ще потрібну іграшку, зараз навряд чи можна — вибори на носі. Бо там, бач, опонент, який любить спорт не з папірця, цей козир може успішно розіграти.
От і виходить, як в анекдоті про обридлу дружину: тягти важко, час би кинути, але час не прийшов.
...А Заваров тимчасом старанно вивчає програму підготовки "Арсеналу" на міжсезоння. Цікавий документ, панове. Кажуть, його земляки з "Динамо" складали. А там дурниць не напишуть...
Від редакції. Ми не поділяємо багато яких оцінок, даних автором різним особам та подіям з історії нашого клубу. Тим паче що значна частина інформації ґрунтується в нього на неперевірених чутках. Зокрема, ми вважаємо, що ще зарано робити висновки стосовно роботи в "Арсеналі" Олександра Заварова. Але важко спростувати той факт, що "еволюція" клубу в останні роки є тупцюванням на місці, і те, що справжнього, небайдужого господаря в нього немає.
ГОЛОВНА ІНТЕРВ'Ю: ПОЧАТОК