Пауза Грозного

Команда, 29 червня 2004

Ми захотіли дізнатися, чим зараз зайнятий уже колишній наставник "Арсеналу" В'ячеслав ГРОЗНИЙ, що був змушений спостерігати за падінням муніципального колективу з боку, перебуваючи на лікарняному відповідно до наполегливих рекомендацій лікарів.

Досьє

В'ячеслав ГРОЗНИЙ (заслужений тренер України і Росії)
Народився 12 липня 1956 року в Кам'янці-Подільському.
Закінчив Луцький педагогічний інститут (1986 рік) і Вищу школу тренерів у Москві.
Працював у комплексній науковій групі київського "Динамо" під орудою Анатолія Зеленцова (1986 — 1987).
Тренерська кар'єра: "Торпедо" Запоріжжя (1987), "Металург" Запоріжжя (1988), "Нива" Вінниця (1988 – 1994), "Спартак" Москва, Росія (1994 – 1996, 1999 – 2002), "Дніпро" Дніпропетровськ (1996 – 1997), "Левськи" Софія, Болгарія (1998), "Арсенал" Київ (2002 – 2004).
Помічник головного тренера національної збірної Росії (1994 – 1996).
Найкращий тренер України 1996 і 2002 років.
Найкращий тренер Болгарії 1998 року.
П'ятиразовий чемпіон Росії і кількаразовий переможець Кубка Співдружності зі "Спартаком".
Срібний призер чемпіонату Болгарії 1998 року.
Фіналіст Кубка України 1997 року.
Член тренерської ради ФФУ.
У вищій лізі України провів 103 матчі (50 перемог, 30 нічиїх, 23 поразки, різниця м'ячів 160–90).

— В'ячеславе Вікторовичу, що ж усе-таки відбулося? Заяв про вашу відставку, здається, не було, проте вже відомо, що в "Арсеналі" у вас з'явився спадкоємець...

— Хочу, щоб мене зрозуміли правильно: угода з "Арсеналом" була підписана за схемою "2+1". Першу частину контракту я відпрацював, а друга могла стати чинною за взаємною згодою сторін. Була бесіда з головою наглядової ради клубу Валерієм Борисовим, у ході якої ми прийшли до рішення контракт не продовжувати. Ініціатива була обопільною, і ми полюбовно попрощалися, побажавши один одному удачі. Хотів би також висловити вдячність болільникам команди, журналістам, гравцям і керівникам, які позитивно працювали на імідж створюваного в Києві нового клубу — "Арсеналу".

Зараз я і начальник команди Олексій Величко (до речі, скінчився контракт із "Арсеналом" у нього, а також у деяких співробітників, що прийшли в клуб разом зі мною і вирішили разом зі мною й піти) зайняті своїм здоров'ям, яке має властивість погіршуватися з часом. А команді потрібно готуватися до нового сезону. Думати лише про себе в такій ситуації егоїстично. Гадаю, ми вчинили правильно.

— Народний поголос уже сватає вас у ті чи інші клуби. Що ви можете сказати стосовно цього?

— Пропозиції на мою адресу дійсно надходять — і від українських клубів, і від закордонних. Вони й раніш були — перед початком другого кола, скажімо. Керівники клубу про них знали, але я пообіцяв допрацювати до літа, дотримав слова й маю моральне право не продовжувати контракт. Вважаю, що за 10 років (з 1994-го) напруженої роботи в клубах високого рангу — "Спартаку", "Дніпру", "Левськи", знову "Спартаку", й нарешті, "Арсеналі" — я заслужив можливість узяти паузу, присвятивши час собі й своїй родині. Треба віддихатися.

— Тобто зараз ви не збираєтеся приймати пропозицій, що надходять?

— Професія тренера передбачає часту зміну обстановки. Але хапатися за перше-ліпше запрошення не буду. Маю ім'я, знання й успіхи, якими я дорожу. Прийму тільки насправді серйозну пропозицію. Щоб можна було займатися винятково тренерською діяльністю, щоб була база, гарні умови для занять. Як свого часу в "Спартаку".

При цьому я певен, що коли мені вдасться добре відпочити, поки є можливість, це піде лише на користь. Футбол — дуже напружена гра. Й вона захоплює. От кажу, що збираюся поправити здоров'я й приділити увагу родині, але водночас розумію, що в будь-який момент мене можуть захопити цікавою пропозицією.

— Не сумніваюся, що незважаючи на бажання відпочити від роботи, ви не обійшли своєю увагою Євро-2004...

— Як можна пропустити таку подію? Дивлюся всі матчі, і в цілому чемпіонат мені дуже подобається. Хоча телебачення й не в змозі показати багато нюансів, цікавих мені як тренерові, — скажімо, те, як команди перебудовуються, як переходять з однієї ігрової фази в іншу, яка відстань між футболістами.

У Португалії не виблискують зірки — Рауль, Бекгем, Фіґу, інші. Успіх командам приносять колективні дії, а також бажання молодих талановитих гравців виявити себе — тих же Руні, Бароша, Харістеаса, Роббена.

Дуже багато чого залежить від тренерів. Мені імпонує робота Сколарі, який після невдачі в стартовому матчі не побоявся вивести зі складу низку ветеранів, а потім по ходу деяких матчів змінювати "священну корову" португальської збірної — Фіґу. Бразильський фахівець керує грою, і це в нього відмінно виходить. А збірна Португалії від матчу до матчу тільки додає...