День народження, треба гадати, й насправді "грустный праздник". Навіть якщо це ювілей знаменитого футболіста, одного з найкращих плеймейкерів Європи середини 80-х, володаря Кубку Кубків та інших численних титулів Олександра Заварова.День народження, треба гадати, й насправді "грустный праздник". Навіть якщо це ювілей знаменитого футболіста, одного з найкращих плеймейкерів Європи середини 80-х, володаря Кубку Кубків та інших численних титулів Олександра Заварова.
...Учора він усміхався, приймаючи квіти, подарунки й привітання. Але в цей же час, нехай навіть підсвідомо, вчорашній Заваров-гравець мимоволі конфліктував із сьогоднішнім Заваровим-тренером. І останній, здається, правий: не до святкувань зараз. Команда, яку він очолює, на грані вильоту. Втриматися б у вищій лізі — ось найкращий подарунок.
— І все-таки, з якими почуттями, думками й планами ви подолали 45-річний рубіж? Про щось шкодуєте, щось хотіли б змінити?
— Знаєте, нинішній вік начебто й не підходить для підведення підсумків — навпаки, я переконаний, у ці роки чоловік перебуває в "повному соку". Це вже сформована, грамотна людина. Але якби, як-то кажуть, я мав можливість прожити життя з початку, прожив би його точно так само.
— Ні про що не шкодуєте?
— Можливо, в якихось дрібницях вчинив би по-іншому. За деякі вчинки мені дійсно було незручно... Ні, зроблені вони були не тільки "по молодості". Але це — моє особисте, і журналістам про подробиці знати не обов'язково.
— Одне слово, 45 років — це вік, який...
— ...не дозволяє робити необдуманих вчинків. У такі роки помилятися вже не можна. Не дозволено.
— Згода очолити київський "Арсенал" виглядала не найбільш обміркованим учинком. На попередній посаді в ФК "Москва" вас усе влаштовувало, та й робота неклопітна. А тут...
— Знаєте, на це питання відповім після фінішу нинішнього чемпіонату. Наразі можу сказати одне: колективом я задоволений. Гравцями, своїми помічниками. Не маємо суперечностей і з керівниками клубу, втім, як і з іншими співробітниками "Арсеналу".
— Питання впрост: Олександр Заваров жодного разу не пошкодував про зміну роботи?
— Відповім з ходу: жодного разу. Звісно, робота в Москві приваблювала, можна було продовжувати. З іншого боку, навіщо я отримував тренерські дипломи у Франції, в Україні? Крім того, Київ став для уродженця Луганська рідним містом: тут я провів найкращі роки. От і подумав: чому не спробувати себе як тренера канонірів?
— Але в Москві напевно було б спокійніше. І напевно вигідніш...
— Мабуть, ви праві. Але з іншого боку, коли мотаєшся по всьому світу, наприклад, в Аргентину чи Бразилію, вишукуєш таланти, а потім ще й проходиш кілька інстанцій...
— Що ви маєте на увазі?
— У Москві доводилося ділитися враженнями й давати рекомендації, м'яко кажучи, дилетантам. А мені відповідали: "Це не так, оте не так". І між рядками читалося питання: "Ти хто такий?". Для людини, що провела у великому футболі 20 років, таке ставлення, погодьтеся, неприємне.
— Але ж до "Москви" вас покликали друзі, що займають серйозні посади в клубі.
— Друзів псують гроші. А ще їх псує твоє до них добре ставлення. Вони дуже швидко звикають до того, що ти щодня ходиш кланятися, хвалиш їх, нагадуєш, які вони чудові. Боюся, як би й у Києві таке не повторилось.
— Ви волієте не називати конкретних прізвищ. Але ж напевно після завершення чемпіонату на "Арсенал" чекають кадрові пертурбації.
— Маєте рацію, імен називати я не буду. Реконструкція складу буде. Є люди, на яких хотів би спертися й у наступному сезоні. Природно, потрібно підсилюватись. Утім, кадрові зміни залежатимуть від задач, поставлених перед командою керівництвом клубу. Скоріш за все, це вирішиться після 10 травня.
— Пане Олександре, гроші, друзі, конфлікти — це, звичайно, цікаво. Але не менш цікаво почути думку головного тренера, підопічні якого опинилися на грані вильоту. Чому так сталося?
— Почну від початку. Я очолив уже, в принципі, розвалену команду. В моєму підпорядкуванні опинилися вікові виконавці, що були не згодні викладатися на сто відсотків, але прагнули одержувати від футболу. Зіграла свою роль і фінансова нестабільність: обіцяні кошти не були виділені... Через це клуб залишили біля дюжини футболістів.
— Проте в зимове міжсезоння "Арсенал" підсилився.
— Так, у нас з'явилися нові гравці. Але цього, як ви називаєте, посилення недосить для вирішення високих задач. Принаймні, потрапити в п'ятірку було б проблематично (посміхається). Хоча в цілому, гравці в нас є, непогані гравці. Бракує досвіду, адже дехто з них узагалі лише по ходу нинішнього сезону вперше з'явився на полі в матчах вищої ліги.
— Як гадаєте, зміна столичного градоначальника сильно вплине на фінансове становище "Арсеналу"?
— Поки навіть не знаю: не бачу ні гарного, ні поганого. Черновецький прийшов до влади, передусім йому потрібно зібрати команду. Ні, не футбольну, а адміністративну. Мені залишається тільки виконувати свої обов'язки: тренувати, підвищувати майстерність довірених мені футболістів. А ще — попросити міські власті більше уваги приділяти спорту, зокрема "Арсеналові". Розуміючи, що їм поки не до цього, їм ніколи займатися нашою командою. От у майбутньому...
— Але якщо в найближчому майбутньому столиця відмовиться від своєї муніципальної команди, ви залишитесь на посаді головного тренера? Адже ваш контракт, якщо не помиляюся, розрахований ще й на наступний сезон.
— Найменше я переймаюся особистим контрактом. Душа болить за команду, за гравців, яких я покликав до себе. І які зараз б'ються за честь клубу, не шкодуючи ні сил, ні здоров'я.
— І все-таки, ви залишитеся керманичем "Арсеналу" в наступному сезоні? Незалежно від підсумкового місця канонірів у нинішньому чемпіонаті?
— Це ж не мені вирішувати. Усе залежить від керівництва. Подивляться на наші результати в турах, що залишилися, приймуть рішення...
— Невизначеність не лякає?
— Нітрохи. Не боюся цього. Оскільки зі свого боку докладаю максимум своїх знань, зусиль, щоб "Арсенал" залишився у вищій лізі, а в наступному році вже боровся за престижніші місця.
— Ви казали про муніципальну підтримку...
— Наведу в приклад Францію. Ми постійно проголошуємо гасло — орієнтуймося на Європу! Але ж я там, у Європі, грав, жив, тренував... Отже, чи не в кожному французькому селі, в кожному районі великого міста є своя футбольна команда. Муніципалітет, префектура виділяє кошти, у клубу — по два-три тренувальних поля. Та й загалом — відповідні умови.
Не дивно, що у Франції стільки талантів. А ми ж-бо також намагаємось перетворити юні таланти в зрілих майстрів. "Арсенал" є не тільки кузнею футбольних кадрів: ми намагаємося забрати хлопців з вулиць. І чим більше ми їх звідти витягнемо, тим більший плюс одержать міські власті.
— Пане Олександре, свій ювілей ви зустрічали не в найкращому настрої: перемога над "Закарпаттям" не убезпечила зброярів від вильоту в першу лігу.
— Знаєте, для мене 26 квітня — цілком звичайний день, я не вважаю іменини якоюсь видатною подією. Поки грав, відзначати не дозволяв режим, став тренером — часу бракує.
Але про найбільш пам'ятний день народження розповім. 1986 рік, ми, київські динамівці, щосили готуємося до фіналу Кубку кубків, у якому зустрічаємося з іспанським "Атлетіко". І тут звістка: рвонув Чорнобиль. Інформація надходила вкрай скупа, та й та переважно в оптимістичних тонах. Мовляв, нічого страшного не сталося, просто пожежа на АЕС. А потім Віктору Чанову передзвонила дружина, що працювала тоді в лікарні, й сказала: "Людей везуть до нас просто пачками". Й буквально відразу закордонні ЗМІ здійняли лемент: "В Україні катастрофа!".
Ні-ні, жодної паніки. Звісно, переживаючи за рідних, ми намагалися зосередитись тільки на фіналі. У підсумку, "Динамо" впевнено виграло Кубок кубків, здолавши іспанців з рахунком 3:0. Радості було!