Кубок України, повторний матч 1/4 фіналу. ЦСКА 0:0 Дніпро (пенальті 3:4)

17 листопада 2001. Київ, Стадіон ЦСКА

Отже, програли :-(. У цілковито рівній грі ніхто не міг забити, а по пенальті виграли гості.

З Дніпром, як і навесні, приїхала велика група підтримки. Вони скандували, горлали дурними голосами, запускали конфетті - нашим ультрас є чого повчитися :-). Може, саме їхній підтримці при 11-метрових дніпряни мусять завдячувати результатом.

Гра почалася досить обережно: м'яч збільшого коливався між штрафними майданчиками. Наші діяли на контратаках. (Тобто, вони й атакували, але саме контратаки проти розрідженого захисту їм краще вдавалися). Кілька проходів центром робив Бондаренко - він був одним із найактивніших. Та йому не стачало рішучості, може, дещо віри у власні сили. На 28 хв. далася взнаки його розгубленість: замість іти до воріт суперника, Володя загальмував у центрі поля, став чекати допомоги. А коли вона з'явилася, несподівано вдарив з 30 м: м'яч пройшов у кількох метрах (!) від стійки. Гості створили кілька напівмоментів (переважно після флангових навісів), але до удару справа не доходила. Гра була жорстка (як у 1-му таймі, так і надалі). Надавали допомогу Мікадзе (повернувся за пару хвилин); а вже в овертаймі змушений був замінитися Бондаренко. Перший тайм тривав 50 хвилин.

У другому таймі атаки трохи погострішали, напруга наростала. Наші мали перевагу, найбільші небезпеки з'являлися на правому фланзі. Вихід Косиріна посилив атакувальний потенціал, але заважала його деяка дерев'яність :-(. А часом - неточні паси з флангу. Дніпряни мали кілька нагод: найбільша була на 88 хв.: хтось із наших обрІзався у захисті, Полтавець був на самоті у штрафному - на щастя, у брамку не влучив. Перед кінцем основного часу наші провели кілька кавалерійських наскоків, але от влучності бракувало.

Овертайм (другий у цьому році за участю цих команд). Мороз (згодом з'ясувалося, лише -1 за Цельсієм, а після двогодинного сидіння здавалося, усі мінус п'ять!). Темрява (під час пенальті дві освітлювальні вишки таки увімкнуть, а запалити світло на 20-30 хв., напевно, було б роскішшю для армійського клубу). Нервова, взаємно гостра, часом брутальна гра. Дніпряни мали дещо більше нагод.

Нарешті, пенальті. Більшість глядачів пересуваються до ближчих до виходу воріт, а найрадикальніша частина займає позиції просто за ними. Дуже прикра невдача Закарлюки: Сергій бив першим серед усіх, і він задав такий невдалий тон усій серії. (До речі, щось давно він не бив пенальті з гри? Торік це траплялося чи не щоматчу). Згодом хибить Ревут. Після цього нас урятувала поперечина, а Керн урятувати не зміг :-(. Щастя дніпровської братії: вони у півфіналі. Нам залишається чекати гри з Шахтарем (четвер, 22 листопада) і готуватися до давно обіцяних перетворень (революції?) довгого міжсезоння.

Повернутися