ГОЛОВНА   НОВИНИ: ПОЧАТОК   ФОРУМ

Кубок України, 1/4 фіналу (матч-відповідь). Дніпро 2:0 Арсенал

Перший хрестовий похід
(спогади самовидця)

Цими вихідними стався перший виїзд на гостьову гру суппортерів київського “Арсеналу”. Набираючись нахабності, я беруся викласти власну точку зору на цю непересічну (як для нашого руху) подію.

Все почалося десь о 21.30 у суботу, коли ми у складі 7 осіб зібралися біля клубного офісу, що знаходиться на вулиці Тургенєвській. Загалом до Дніпра їхало близько 200 осіб, рахуючи представників преси, клубу та інші непорозуміння. Наразі хотів би одразу подякувати клубу за організацію виїзду — низький уклін за можливість підтримати свою команду у чужому місті.

Звичайно, виїзд о 22.00 не розпочався і помокли під дощем десь до пів на одинадцяту, після чого завантажилися у перший бас (разом з пресою та клубними людьми) і рушили до міста на Дніпрі. Дорога минула весело з балачками до четвертої ранку, з гегами (як-то прослуховування касети російської попси, якій ми з Roland’ом дали назву “Вища ліга”) та іншими подіями. Отож десь близько восьмої ми опинилися на околиці Січеслава, де почекали на машину супроводу і рушили до кінцевого пункту призначення. Варто відзначити просто-таки шумахерський настрій ДАІшників, які напевно й не знали про те, що містом можна їздити швидше, аніж 40 км/год. А може вони нам хотіли влаштувати оглядову екскурсію? Однак це назавжди залишиться покритим мороком таємниці.

Про визначні міста Дніпропетровська варто розпитувати Конана, який полишив нас на одній із зупинок і повернувся вже перед самим початком матчу. Особисто в мене місто залишиться в пам’яті як сукупність сірих жилмасивів, заводських труб і великої кількості російських написів (проте оголошення на стадіоні роблять українською).

Отож близько 11.30 нас доправили до стадіону “Метеор” і приблизно до першої години ми були надані собі. Наш гурт затвердив наступний план: піти десь поїсти, дорогою зателефонувавши додому, після чого прогулятися околицями стадіону. Зателефонували, купили шоколаду, а ось із натуральною кавою виникли проблемки. І похарчувавшись в кафетерії на вулиці Титова (кльова назва), ми рушили на стадіон. Невеличке непорозуміння з місцевими "міліцінєрамі" на вході не могло завадити нашому проникненню на заповітну територію. Там ми зустріли автобус з нашими, поспілкувалися з Полтавцем та Грозним і ледь не потрапили під автобус дніпрян.

Нарешті о пів на другу ми рушили на трибуну. Варто відзначити зразкову організацію роботи міліції, яка старанно ізолювала нас від місцевих. Отож за п'ять хвилин друга, озброєні чотирма розами (рахуючи конячу Конана) та одним барабаном, ми розпочали наш перший виїзний суппорт. Розпочали скандуванням "Київ bung-bung-bung!!!", аби "розігріти биччя"(останній термін не стосується працівників клубу та журналістів, бо вони зі своєю роботою справилися суперово). Мушу визнати, що навіть така проста штука виявилася для решти сектора чимось аномально далеким і геть незрозумілим. Подальші спроби розкрутити натовп на "Арсенал!!!" і "Київ — Арсенал!!!", теж успіху не мали, і з цієї причини суппортери забили на решту. Але решта не забила на дудки. А фрази на кшталт "Ей, барабанщік, давай дуді!" я лишу без коментарів. Отож скандуванням та співами ми підтримували наш клуб від початку і до самого кінця цієї не надто вдалої для нас зустрічі.

Щодо гри. Дніпряни, які є пристойною командою самі по собі, вже на початку матчу здобули стратегічну перевагу у вигляді голу. Фланговий прохід, простріл у район воротарського майданчика, відскок від когось з наших захисників, удар Назаренка у правий від Кернозенка нижній кут воріт — 1:0. Лайно, але не смертельно. Наші одразу перехопили ініціативу, що знайшло своє відображення в утримуванні м'яча та намаганні вести атакувальні дії. Дніпряни наразі зайняли оборону і цілком перелаштувалися на контратакувальну тактику ведення гри, причому зі своєю задачею справлялися набагато краще. Раз-по-раз Кернозенко ще до хавтайму вступав у гру, у той час коли Медін лише в одному моменті відверто врятував "Дніпро" після удару Окодуви головою.

Перерва. Я пішов справляти свої фізіологічні потреби, решта наших (тобто суппортерів — надалі роз'яснювати не буду) лишилася на секторі. Що цікаво, що менти мене випустили і впустили назад без жодних питань. Биччя в цей час помірно накачується горілкою(чи ще чимось спиртним, прошу вибачити мою некомпетентність у цьому питанні).

Другий тайм розпочався так само, як і перший — тобто з навали січеславців. Столичні перші хвилин з 10-ть були притиснуті до власного карного майданчика, тож сподіватися на 1/2 не доводилося. Дуже пасували до цього моменту наші "Каноніри, вперед!!!" та "Я кажу — Вперед "Арсенал"!.." Наші з часом відсунули гру від своїх воріт і розпочали вирішальну офензиву, яка втім була перервана близько 60-ї хвилини матчу травмою головного гравця нашої атаки (за доволі бляклої гри Коновалова) Валентина Полтавця. Взагалі дніпряни грали доволі жорстко, часто порушуючи правила ще біля нашого штрафного, таким чином зупиняючи потенційні атаки гармашів. Не можу не визнати таку тактику вдалою (це я серйозно). Таким чином ще за півгодини до фінального свистка доля "Арсеналу" була вирішена. Адже, враховуючи травму Полтавця (Гусєв, який вийшов на заміну, дуже старався, однак цілком замінити Валентина при організації атак не зумів), невиразну гру Коновалова, відсутність Іванова та Апхазави, наш клуб втратив більшу частину наступального потенціалу. Звичайно, до самого кінця зустрічі я плекав надію на, принаймні один, гол, але… Тож з 65-ї хвилини навантаження на оборону "Арсеналу" значною мірою зросло. Дніпряни провели ряд гострих контратак, які були ліквідовані в основному силами Омоко та Кернозенка. Слава взагалі мав декілька блискучих сейвів, чим викликав непідробне наше захоплення, яке виразилося у скандуванні його імені (це теж серйозно. Дуже не хотілося б, аби наш воротар сприймав наші вигуки після другого голу як образу). На 83-й хвилині "Дніпро" вбив останнього цвяха у труну "Арсеналу" — після виходу сам-на-сам Назаренка на добиванні вдало зіграв Максим'юк. Вже після того Кернозенко врятував ворота знову ж таки після виходу тет-а-тет. Резюмуючи, скажу, що по грі наші були слабшими, тож перемогу "Дніпра" слід визнати закономірною. Після гри гравці після нетривалих зборів подякували нам за підтримку (першим це зробив Кернозенко), що було, не буду приховувати, дуже приємно.

І ще два моменти щодо матчу. Перше: як нас дістав суддя. Я не прихильник того, щоб шукати причини поразок свого клубу у діях рефері, але суддівство Онуфера можна назвати українським словом "хфігня". Нескінченні штрафні поблизу нашого карного майданчика, непоказані суперникам жовті картки, незрозумілі свистки, які переривали наші атаки. Все це призвело до виникнення нової кричалки: "Fuck-off-referee!!!" А втім повторюся — "Дніпро" переміг заслужено. Друге: я не знаю, навіщо до Дніпра їхали інші 3 автобуси, окрім нашого. Маю думку, що розпиття спиртних напоїв цілком можливе і вдома. Особливо неприємною була розмова з бидлом, яке придовбалося до нас у стані повної "нєвмєняємості" з "проханням" не заважати робити фото своїх.

Взагалі, серед інших викликали хоч якийсь ентузіазм 2 моменти — коли по стадіону оголосили про те, що "Динамо" виграє у "Ворскли" 1:0 (питання: чи не краще було лишатися у Києві і дивитися трансляцію на СТБ?), і коли підійшов Костя зняти їх на камеру. Ентузіазм знайшов вираз у посиленому дудінні.

Після гри нас ще деякий час потримали у секторі, після чого дозволили вийти до автобусів. Тут стався другий трабл з міліцією. Я гукнув до Тоші "Давай зробимо фотку з космонавтами", яких було багато поруч. Однак ця репліка викликала неадекватну реакцію у бика "в штатском" який був поруч. Він почав розповідати, як мені треба розмовляти і де нам можна фотографуватися. При цьому офіцери у формі цілком нормально сприйняли слово "космонавти". То ж з мого боку все це завершилося фразою "Лайно колгоспне" і жестом "візьми в … мій …" (визнаю, що зробив дурню, адже міг усіх підставити, та й не варто було знижуватися до його рівня), з його боку погрожуючим зирканням і наближенням на близьку відстань від мене (не знаю, чого він цим хотів досягти). Врешті ми завантажилися по автобусах і рушили додому. Січеславські вболівальники у своїй більшості проводжали нас дружніми помахами рук, у меншості середніми пальцями (думаю, цим жестом вони обмінялися з нашими биками). 3 задніх баси попрямували за місто одразу, наш поїхав спочатку до аеропорту, потім вже приєднався до них. Щодо нашого візиту в аеропорт, то хочу висловити подяку тому працівнику клубу, який надав мені та Roland'у свій мобільний телефон для того, щоб ми зателефонували додому (шкода, не знаю як звати цю людину).

Тож дорога назад тривала значно спокійніше, лише за 70 км від Києва до нас придовбались менти. Мовляв, чого колона автобусів їде без машини супроводу. Втім, усе це вдалося залагодити традиційними українськими методами (думаю, можна не пояснювати). Вже в межі міста автобуси зупинилися — народ попересідав у потрібні баси (по одному на Лівий берег, Оболонь, через Севастопольську площу, через Поділ). Тож десь до другої ночі ми сиділи по домівках.

Підсумовуючи зазначу, що хоча й "Арсенал" цього разу програв, ми були раді можливості підтримати наш клуб на чужому полі, за що ще раз подякую клубній адміністрації..

P.S. Насамкінець хочеться перерахувати тих людей, які взяли участь у вищевикладених подіях, отже: Donkey Hot, його брат Олег, DJ Tosha, хлопець із ним, КОНОнір, Roland, і власне я Ewig-Sachsner.

23-25.11.2002
Київ-Дніпропетровськ-Київ
(з усіма проміжними пунктами)
Ewig

  ГОЛОВНА   НОВИНИ: ПОЧАТОК   ФОРУМ