ГОЛОВНА  НОВИНИ: ПОЧАТОК

Мистецтво еквілібристики або Fidel та інші

“Попереду стоїть поїзд
з важкою артилерією для Галичини.
Ми його пустимо за годину, пане капітане.”
Ярослав Гашек
“Пригоди бравого вояка Швейка”

Довго-довго тривала зима. Майже 4 місяці ми не мали змоги побачити улюблену команду у дії й тому змушені були перебиватися повідомленнями з тренувальних зборів в Туреччині, де наші мали повно спарингових матчів з менш чи більш відомими суперниками, а ми в той час розважалися хокеєм. Врешті все це неподобство припинилося й 7-го березня кубковими напівфіналами відновився футбольний сезон на теренах України. За тиждень, тобто 14 березня був призначений 16 тур Екстраліги, в якому “Арсенал” мусив спробувати реваншуватися за домашню поразку від львівських “Карпат” 2:3, що мала місце в листопаді минулого року.

Львів — не Маріуполь, їхати й ближче й цікавіше. Тому ми й назбирали на загал 15 бажаючих, що стало рекордною кількістю на виїзді. Квитки на трускавецький потяг були куплені заздалегідь, а завдячуючи зусиллям Ганжа вдалося затаритися ще й на зворотній шлях одразу у Києві.

Тож дорога мала б розпочатися о 23.46 13 березня, але насправді все сталося дещо інакше, бо ж перестрілися всі раніше аби створити собі відповідний настрій (що вдалося).Деякі не надто відповідальні особи вже на пероні розпочали розпиття алкоголю, що спричинило тотальний офсайд протягом усього виїзду.

Таким чином завантажившись до вагону, ми почали з користю проводити час. Значною подією стало читання матюків, внаслідок чого дві дзєвушкі, що сиділи поруч й відмовилися мінятися з нами місцями, поскакали до провідника. Коли цей не надто шанований пан, прийшов й почав розповідати байки про зсаджування з потягу, злих “міліціанєрав” та про “30 сутак” всі не сильно тим переймалися, до того ж Свамп нетвердою ходою пішов в інший кінець вагону й “всьо рєшил”. Тож бідні дзєвушкі були змушені терпіти таких вельми “асоціальних” персонажів щось до другої ночі. Ну і все як треба — пісні в тамбурі, купа порожніх пляшок і далі за програмою. Коротше, було весело.

Прибувши до Львова ми розділилися. Четверо людей поїхали на таксі до стадіону аби довідатися, що відбувається з квитками, інші (в тому числі і я) поїхали туди ж на маршрутці. Прибувши на місце, наших ми вже не застали, бо з тікетами був голяк і нас, з невідомих мені причин вирішили не чекати. Ну добре, поділившись ще раз ми розійшлися містом, домовившись про зустріч біля пам’ятника Адаму Міцкевичу о пів на третю (тобто за півтори години до початку гри). Після ще двох поділів ми лишилися втрьох — я, Бо та Донкі. Саме з цього моменту розпочинається культурологічна частина виїзду, яка триватиме до самого початку матчу. Запланувавши щось поїсти, ми зайшли в кафе біля Кафедрального собору, проте поїсти не вдалося, бо ж занадто довго довелося б чекати на замовлення. Все це пояснюється раннім часом нашого візиту, коли кафе щойно відкрилося. Нема проблем — ми йдемо вештатися старим Львовом.

Чесно кажучи, написати щось про Львів так, аби створити уявлення про це місто, я не можу й не хочу. Треба приїхати й самому все побачити, ба навіть не побачити, а відчути. Насправді дивовижне місто. Тут немає чогось такого, щоб сказати “Єптіть!”, але є набагато цінніший специфічний львівський дух. У вузьких вуличках, у кав’ярнях, у соборах. Між іншим, знайшли вулицю Арсенальну біля колишнього міського арсеналу (там зараз музей зброї).

Врешті поївши неподалік Домініканського собору (особливо відзначаю високу якість кави та тривалий час очікування на своє замовлення (Бо та Донкі вже й їсти закінчили до того часу). Але воно було того вартим — привіт для Бо), ми рушили на зустріч до Міцкевича.

В той же час інша наша група перестрілася з львів’янами, тож час на налагодження зв’язків марнувати не довелося (враховуючи знайомство на серпневому фан-турнірі). Як потім оповідали, дехто вийшов відлити, а повернувся нетверезий та з двома львів’янами :)

Коротше кажучи, нас супроводили до стадіону, де знайомство з місцевими продовжилося. Хоча трійко наших не влізли у трамвай й тому добиралися до “України” на таксі, відповідно й на сектор зайшли окремо.

При вході на гостьовий сектор нас зустріли представники львівської міліції, що провели інструктаж (буггагага), та перерахували усіх по головах. Аж нас виявилося 12 замість заявлених 15! Оу! Що ж робити?! Кумедні хлопці геть забули, що вони те саме вже робили з трьома нашими, а зробити просту арифметичну дію — ізвінітє, “приказу не було” (хоча, заради правди, слід зазначити, що Ганжу повернули відібраний до гри ланцюг).

Таким чином ми врешті втрапили на сектор, розтягнули банери й почали суппорт. Якість останнього не надто вражала як для такої кількості (хоча з третиною чи то лівих, чи то дебютантів). Невгамовний Свамп (щоправда за рахунок допінгу, Всесвітня антидопінгова агенція вже розпочала розслідування за матеріалами відеозапису), все довбався до сидух, демонструючи при цьому недужі завдатки канатоходця, і врешті посунув таки одну з місця. Мусара поводили себе в цілому нормально, за виключенням якогось занадто старанного лейтенанта (певно, що людина не належить до поціновувачів такої штуки як еквілібристика. Та й слова такі навряд чи знає), що все бігав до нас й казав про те, що “не можна ставити ноги на сидіння”, бо “штраф платить будеш — 500 гривень”. О! Зробивши щось із десяток таких безрезультатних забігів він врешті вгамувався (може втомився?) і більше вже не заважав дивитися футбол.

Щодо гри, то все було як завжди навесні. Обмаль моментів, проте багато боротьби. Добре що поле “України” мало цілком пристойний вигляд. На початку другого тайму львів’яни мали гарний шанс, але наш новий воротар (у нас взагалі повно нових — я пів команди не впізнав!) Шуховцев відбив удар у ліву від себе дев’ятку. В свою чергу, щось хвилин за десять Монарьов мав нагоду відзначитися голом у дебютному матчі за “Арсенал”, але вийшовши один в один з Налєпою мало не поцілив у наш сектор. Так що закономірна нульова нічия.

По грі команда вкотре продемонструвала своє ставлення до вболівальників. До сектору підійшли лише Шуховцев (перший матч!) та Наконечний. Окрім того привітав вболівальників замінений на самому початку гри Шекіладзе. Інші або взагалі проігнорували нашу присутність, або відмазалися млявими помахами кінцівок дорогою до тунелю.

Львів’яни вболівали запекло. Розтягнули 4 банери, в середині першого тайму запустили ленти. Якби “Карпати” грали так, як за них вболівають, були б значно вище 9-го місця. Підсумок футболу — могло бути краще, але обидві команди мають бути задоволені й таким резалтом.

Після гри в наш сектор причалипала знімальна група ТРК “Київ” і попросила висловитися по грі, ми висловилися. Й за попередньою домовленістю з МеВеДе були транспортовані до басів (дорогою відбувся обмін розами, правда у незначних масштабах) і ними на вокзал, де ми мали чекати на львів’ян. Дорогою до вокзалу бас було атаковано представниками місцевої фауни за допомогою снігу — “Ну очінь страшна!”

На вокзалі почалося чергове шевєлєніє, внаслідок якого нас лишилося семеро, в той час як інші пішли десь. Чекаючи на місцевих, ми облазили увесь вокзал і, проявивши гуманізм та розуміння ситуації, дали грошей на дорогу якійсь дівчині з Рівного. Врешті провівши у цій не найпотворнішій будівлі більше як півтори години, ми вирішили, що львів’ян нам вже не дочекатися й поїхали трамваєм до центра міста з метою походити вечірнім Львовом. Дорогою зв’язалися з нашими, аби об’єднатися, але Свамп був не в змозі пояснити своє просторове розташування, а Могатирь в якості ознаки кафе “Магнолія” привів бігборд з написом “Титан”. Топографи! :) Коротше — не судилося нам провести час разом.

Повечерявши, ми пішки рушили назад на вокзал. І вже там зустрілися зі своїми, які в свою чергу десь надибали львів’ян. Таким чином стався хепі-енд. Гаряче розпрощавшись, сіли до свого вагону й вирушили додому. Якщо не зважати на прапороносний рейд за цигарками через 12 вагонів, нічого на зворотному шляху не сталося. Тож о пів на восьму ми були у Києві, де й завершився цей виїзд. Сподіваюся, не останній до Львова.

Ewig
(Київ — Хмельницький — Тернопіль — Львів
— знову Файне Місто — Київ)
ГОЛОВНА   НОВИНИ: ПОЧАТОК