ГОЛОВНА   ФАН-ГУРТ: НАШІ МАНДРИ   ФОРУМ   ГОСТЬОВА

Парма — Металург Донецьк

Phil у Пармі (Італія), жовтень 2003

Дізнавшися про результати жеребкування першого раунду Кубка УЄФА, я був у захваті. Протягом останніх 3 сезонів я їздив на закордонні матчі українських команд у Кубку УЄФА — я вже був у Гельсінкі, Белграді, Брюґґе та Бремені. І я не міг устояти перед думкою поїхати до Італії.

Я летів із лондонського аеропорту Ґетвік до Болоньї, а звідти поїздом до Парми. Поїзд був не надто гарний — щось на кшталт української електрички — але він був дешевим і подорож зайняла менше однієї години.

Парма — чудове місце. Люди в Італії культурні та витончені. Я розмовляв переважно англійською, бо не знаю італійської — і в мене було небагато проблем. Молодь здебільшого знає англійську, а старші люди — ні. Приблизно як в Україні. Їжа була чудовою, і я трохи випив італійського пива на головній площі, спостерігаючи за місцевим життям. Група з 10-15 вболівальників "Металурга" сиділа посередині площі у клубних футболках — не було й натяку на якісь проблеми.

Я зустрівся з українськими друзями, і ми поїхали на стадіон. Стадіон красивий, але не більше того. Досить цікавим був його дизайн: за воротами створено спеціальну зону для "тифозі". Наскільки я зрозумів, клуб заохочує своїх ультрас підтримувати команду в цьому секторі.

Болільники були чудові. В Англії та в Україні фани досить часто повторюють свої пісні. А в Італії все дуже ретельно продумано, і пісні, здається, повторюються нечасто. Через це кожен долучається до пісні, яка йому подобається, бо знає, що, можливо, її співатимуть лише один раз! Гадаю, це гарна ідея, особливо для англійського футболу: на наших стадіонах є галасливі місця, але немає території, призначеної власне для співу.

Перед грою в мене брали інтерв'ю для телебачення — знайомі мені казали, що бачили його.

Тепер про матч. Донецький "Металург" — це команда, яка мені стала подобатися. У 1997 році, коли я вперше закохався в український футбол, "Металург" був дуже атлетичною командою, нерідко повною гравців, які впали в неласку керівництва "Шахтаря". Проте зараз вони демонструють гарний футбол, і їх приємніше дивитися. У першому таймі "Металург" грав дуже добре, але коли "Парма" провела досить випадковий м'яч, ситуація стала складнішою. "Парма" додала у другому таймі, а "Металург" утратив упевненість, пропустивши другий гол одразу після перерви. Найкращим, на мою думку, був Сергій Ткаченко, який був одним з моїх найулюбленіших гравців у київському ЦСКА — він встигав повсюди і грав чудово.

Серед 8 308 глядачів, присутніх на стадіоні Енніо Тардіні, було 80-100 фанів "Металурга". Вони співали протягом усієї гри, і навіть спромоглися роздратували кількох італійських стариганів, які не могли бачити поле через прапор "Металурга"! Проте між болільниками не було особливої конкуренції, оскільки італійські фани були організовані краще, а перед ними стояв чоловік із мегафоном, що координував їхні пісні.

Італійці домоглися чудового рахунку 3:0, і гравці "Металурга", гадаю, були дуже розчаровані — після матчу вони виглядали дуже нещасливими, незважаючи на те, що їхні болільники намагалися якось їх підбадьорити! Я після матчу сказав "Well done!" Фабіо Каннаваро, на вигляд досить приємному хлопчині.

Я попрощався з донеччанами, які поїхали в аеропорт.

Наступного дня я знову їхав потягом, цього разу до Модени. Там відвідав стадіон Альберто Бралья (зовсім новенький), а звідти повернувся до Болоньї. Тоді я зайшов на Стадіо Коммунале в Болоньї — він чудовий!

А потім я попрощався з Італією, вилетівши назад до Лондона, до англійського хаосу.........

І тепер чекаю наступного року!

Переклав з англійської Donkey


  ГОЛОВНА   ФАН-ГУРТ: НАШІ МАНДРИ   ФОРУМ   ГОСТЬОВА