ГОЛОВНА  НОВИНИ: ПОЧАТОК

ВеВеВе!

“Und aus den Fahnen, die man in den Kurven schwenkte, wurden die Zaunfahnen,
jeder „Fanclub“, der was auf sich hielt, hatte natürlich so eine.“

(„Die Fanscene der DDR“, www.kategorie-blau-weiss.de.vu")
“А серед прапорів, які використовувалися на трибунах за воротами,
слід відзначити розтяги; кожен “фанклуб”, що поважав себе, зазвичай мав такого”.
(“Футбольні фанати у НДР”)

На виїзді в Луцьк ми такого щастя не мали. Досі (22:54, 4 травня 2004 р.) мені особисто не відома доля ані розтягів, ані людини, що мала їх привезти до Луцька. Ну то все побічні розмови. Виїзд відбувся і то найголовніше.

Дорога до Луцька є ненайпростішою штукою, яка додатково ускладнилася святкуванням дня праці й, пов’язаним з ним, масовим від’їздом народу з Києва. Але квитки були взяті, причому без значних проблем. Тож ранком 2 травня ми опинилися на станції Ківерці (вузлова, звідти до Луцька два рази впасти), де на нас вже чекали потрібні люди та тяга до Луцька. В тязі кумедний дядько залізничник довго намагався витрясти з нас гроші за проїзд, врешті, вигрібши усю дрібноту з кишень, ми його порадували цілою купою монеток. На вокзалі в Луцьку до нас одразу придовбався якийсь сержант, що так старанно шкірився під час розмови, що в мене аж виникли сумніви (згодом підтверджені) в його розумових здібностях. Спілкуватися з цим таварісчем довго не хотілося, тому, щось шляхом горлаючи, ми пішли за квитками на зворотню дорогу. Квитки були лишень на московський потяг о п’ятій ранку, ну робити було нічого й ми почали чекати поки товстозада працівниця Укрзалізниці, старанно вивчаючи студентські, вибивала квитки. Доки тривав цей процес, знову матеріалізувалося нещастя з конячою (нічого спільного з ЦСКА!) посмішкою. Сержант сказав, щоб ми “вели себе харашо і не кричали ото так як на пєроні”, а то “футбола нам не побачить. О!”. Цікаво, що відбувається з цим індивідом при приїзді більш чисельних та агресивних груп?

Квитки взяли, пішли на стадіон. Луцьк - місто, порівняно з Києвом, маленьке, тож і пересувалися ми там виключно пішки. Добрівши до стадіону ми влаштувалися в барі під самою огорожею. А зважаючи на ранковий дощ пляшка “Поліської” та пару келихів пива були далеко не зайвими. Тож поки ми грілися, перекидалися фразами з нечисленними місцевими мешканцями й справляли свої фізіологічні потреби, стягнулося декілька лучан, що в свою чергу уможливило прогулянку містом. Попрямувавши центральною вулицею, ми надибали піцерію, що була ображаюче дешевою й якісною. Їсти хотілося й ми не могли собі в цьому відмовити. Поповнивши запас енергії, вирушили до головної точки старого Луцька - замку Любарта (XIV сторіччя, між іншим). Чесно кажучи вперше побував у середньовічній фортеці. Вражає. Реальні стіни завтовшки у 5-7 метрів, вежі і все таке. В замку надійшла інфа, що на виході на нас чекають двоє “таварісчей в штатском”. Спочатку не повірив. Вийшовши дійсно побачили двох персонажів, які підозріло терлися перед входом до замкової брами (ай-яй-яй! Начальство не дало грошей на екскурсію). Почалися вигони - ми 30 метрів від замку в бік костелу - вони за нами (тіпа два другани, що гуляють містом). Ми зупинились, вони пройшли трохи далі і теж стоять. Ми назад до замку - вони за нами. Тут вже регіт було важко стримувати. А таварісчі образилися, сказали, що ми з них дурнів робимо. Та самі ви з себе дурнів робите... Коротше так вони й пленталися за нами увесь день до самої гри.

Після замку пішли до найвражаючого (на мій суто суб’єктивний погляд) в Луцьку місця - підземного міста. Оповідати про триярусний підземний комплекс сенсу нема - приїздіть й самі все побачите. Дід там ще злий та з бодуна неслабого сидів, а так - проперло нехіло. Ну тут вже прийшов час думати про обід. Лучани відвели нас до “Вопака” - щось типу нашої “Домашньої кухні”. Таварісчі в штатском зосталися на дворі, під самим дверима, старанно роблячи вигляд, що все нормально, чим немало нас звеселяли. Пообідавши, ми рушили врешті до стадіону. Там все як треба - пиво з лучанами й нездорові рухи істот в кумедному синьо-сірому вбранні. Інструктаж якийсь - казки дідуся Панаса, блін. Та на півдорозі до сектору нам усім приперло попісять, а до туалету ой як довго було нас вести, тож цю справу ми владнали у найближчому барі. Все. Далі - гостьовий 10-й сектор, вилучення Амелянчука, пенальті, відіграшна каряга Бабича, сейви Шуховцева, переможний гол Сачка. Сушимо лапті - відрив від 4-го місця тепер 7 очок, від 5 - 4, а в неділю “Арсенал” поступився “Оболоні” й 6-м. Отак-от...

Місцева фауна поводила себе так як їй і належить. Факи з кілометрової відстані, якісь далекі незрозумілі вигуки ну і все таке. Коротше колосальний контраст з Крузейдерс. По грі вдалося поспілкуватися з гравцями перед басом.

Був навіть варіант доїхати додому клубним басом, але певні люди впали на мороз, а ми самі втратили момент розрулити ситуацію самостійно. Тож звинуватити можна лише себе. Хоча я сфотографувався з нашим усташем Івіцею Піричем.

По тому ми пішли “реваншуватися” до бару. Певною мірою нам це вдалося (Мнє так кажіться!) Але бар підступно зачинився о 23 годині... Тож вечір був продовжений більярдом. Тут переможця я визначати не візьмуся точно. Більярд раз-по-раз перемежовувався з розпиттям “Поліської”, що однак не завадило всім тримати себе у належній формі. Врешті прийшов час сідати на тягу до Ківерець й рушати додому. Проведені одним вельми шановним лучанином (за що йому окреме “дякуємо”) до вокзалу, ми вирушили у зворотній шлях у геть совковому потязі Ковель-Москва. Дорога тривала як і завжди весело, але майже добова втома давала місцями знати про себе. Окрім того один з нас вирушив до Києва ще об 1.30 басом Львів-Київ, тож і приїхав раніше.

Такі справи. То ж як полюбляв казати німецький тренер Зепп Гербергер (чемпіон світу 1954 року), ”Кінець гри, то є її початок”. Думаю то був не останній наш візит до Луцька.

P.S. Від імені усіх, хто відвідав матч у Луцьку, висловлюю подяку тим людям, які зробили наше перебування у місті на Волині максимально приємним (усіх переховувати не буду, бо може ще когось забуду).

Ewig
(Київ-Здолбунів-Ківерці-
Луцьк-Ківерці-Рівне-Козятин-
Фастів-Київ)
ГОЛОВНА   НОВИНИ: ПОЧАТОК